Микола Томенко: Порошенко пішов стопами Ющенка

standard

Микола Томенко: Порошенко пішов стопами Ющенка

Сьогоднішнє голосування за законопроект, який прозвали «Про Юру і прокуратуру», що дає можливість призначити кума Президента Генеральним прокурором України, відбулося за класичними зразками парламенту часів Гройсмана, який насправді не змінився зі зміною керівництва Верховної Ради.

Про це лідер Громадського руху «Рідна країна» Микола Томенко написав у своєму блозі на LB.UA.

Так, він звернув увагу, що ніхто не згадав про те, що законопроект, який був відхилений у вівторок, може розглядатися не через день (у четвер), а лише на наступній сесії. Ніхто не поставив питання про необхідність обговорення цього проекту закону. Законопроект ухвалили одним голосуванням – за основу і в цілому.

Другий висновок в цій ситуації, за словами політика, стосується того, що якщо Ющенко свого часу публічно підписав меморандум з командою Януковича і тим завершив так званий «революційний період» після Помаранчевого Майдану, то в останні місяці Порошенко неофіційно підписав такий самий документ з частиною команди Януковича і олігархами.

«Адже сьогоднішнє голосування за закон «Про Юру і прокуратуру» чітко засвідчує, хто підтримує Президента», – пояснює Микола Томенко.

Так, із цих 258 голосів лише 206 депутатів – з так званої «нової коаліції» (БПП і «Народного фронту»). Решта голосів – це 3 депутати з «Опозиційного блоку» (Д. Колєсніков, О. Нечаєв, М. Папієв), такі «колоритні» позафракційні, як О. Супруненко, О. Фельдман, О. Герега та ін. і, звичайно, вся група «Відродження» на чолі з В. Хомутинніком та відомими «борцями з корупцією» А. Яценком, Є. Гєллєром та ін., і, зрозуміло, «Воля народу», починаючи з О. Довгого, І. Фурсіна і закінчуючи В. Литвиним.

«Після такого голосування виникає запитання: невже дійсно хтось в українській державі ще вірить у те, що бандити сидітимуть у тюрмах і що хоча би одна резонансна справа буде розкрита і доведена до кінця?! Питання риторичне», – підсумував Микола Томенко.

standard

Олександр Федоренко: Наглядову раду «Нафтогазу» мав очолити не професіонал «групи Курченка»

НАК «Нафтогаз-Україна» є державним підприємством стратегічного значення, яке відіграє надважливе значення для економіки і безпеки держави. Саме тому до топ-менеджменту «Нафтогазу» не мала би входити особа, пов’язана з діяльністю UMH group часів Сергія Курченка.

Таку точку зору висловив один з лідерів Громадського руху «Рідна країна» Олександр Федоренко, коментуючи інформацію про обрання головою наглядової ради НАК “Нафтогаз Україна” заступника міністра економічного розвитку та торгівлі Юлію Ковалів.

«Відповідно до розробленого спільно зі Світовим банком Плану заходів щодо реформування газового сектору¸ «Нафтогаз» має запровадити стандарти корпоративного управління ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку). Навряд чи ці стандарти передбачають наявність на чолі стратегічного підприємства людини, яка пов’язана з «групою Курченка» та консультуванням з організації схем з торгівлі скрапленим газом молодого олігарха. Принаймні, інформація подібного змісту, достовірність якої до цього часу не оскаржена, подається Google при запиті за певним прізвищем», – говорить громадський активіст.
Наразі, до незалежної наглядової ради “Нафтогаз України”, яка розпочала свою роботу, увійшли декілька незалежних директорів-експертів, які мають розділити між собою відповідальність за формування політики власності кампанії. Це дійсно важливий фактор для відродженні довіри у громадськості до даного підприємства та проведенні реформ в його структурі, проте факти з трудової біографії Ковалів можуть загальмувати даний рух, вважає Федоренко.

«В даному випадку вся відповідальність лежатиме на уряді Гройсмана, ставленники якого мають чимало заслуг, але більшість з них не відрізняється «непорочними» трудовими й бізнес зв’язками. Таким чином у державі нівелюється весь сенс реформ», – говорить Олександр Федоренко.

Довідково:
Сьогодні стало відомо, що заступника міністра економічного розвитку та торгівлі Юлію Ковалів обрали головою наглядової ради НАК “Нафтогаз Україна. Заступником голови обраний незалежний директор Пол Уорвік. Три постійні комітети очолили незалежні директории – – з питань аудиту (Чарльз Проктор), з призначень та винагород (Пол Уорвік); та з питань етики (Маркус Річардс).

standard

Изгнанник БПП. Интервью с Николаем Томенко (журнал Корреспондент)

Николай Томенко, бывший народный депутат от фракции БПП, дал интервью журналу Корреспондент.

Николай Томенко — политик и университетский преподаватель одновременно, пишет Алиса Светлакова в №16-17 издания от 29 апреля 2016 года. Сколько лет мы с ним знакомы, а всё открываются новые грани. Сейчас, например, он пропагандирует на юге и востоке Украины  украинскую культуру и историю. А ещё Томенко — спортсмен.

Всвязи с последними событиями он стал известен как нардеп, у которого забрали  мандат за то, что он был не согласен с отходом Президента и партии от своих предвыборных обещаний и по собственному желанию вышел из президентской фракции.

Не будет чуда от Кабмина

– Как вы пережили «исход из парламента»? Конечно, это не может расцениваться как конец политической карьеры, но чисто по-человечески приятного мало.

– Меня засыпали эсэмэсками: «Коля, держись», «Коля, мы с тобой!». Я даже получил несколько телеграмм. Видимо, люди воспользовались этим видом связи, поскольку телеграммы не читает СБУ (Смеётся.). Но открыто мало кто осмелился выразить свою позицию.

Я понимаю, что меня поддерживает большая часть нардепов, потому что сценарий с лишением мандата не был вынесен на повестку  дня, не обговаривался и не голосовался в парламенте. Меня просто убрали из Верховной Рады в закрытом и тайном режиме, чтобы я публично не критиковал власть. Кстати, вы знаете, что у нас в Раде есть депутат [Игорь] Еремеев. Он, к сожалению, давно умер, однако продолжает числиться депутатом, поскольку парламент до сих пор не проголосовал за лишение его мандата. То есть депутата физически нет, но де-юре он в Раде голосует…

А я не нарушил ни одного предвыборного обещания, но меня из парламента устранили за то, что я пытался защитить программу, с которой мы шли на выборы.

Поэтому уверен, что за мою отставку в сессионном зале проголосовало бы максимум несколько десятков человек, потому и был выбран такой сценарий, который не имеет ничего общего с законностью.

Тихая поддержка коллег была массовой, а активная — нет, поскольку для многих сложный выбор

Таким образом, тихая поддержка коллег была массовой, а активная — нет, поскольку для многих сложный выбор: остаться депутатом и занять должность или выйти и публично заявить, что преступная власть отобрала мандат.

Вот почему в парламенте  многие продолжают действовать согласно генеральной линии партии, а за его пределами говорят и думают совершенно иначе.

– Кого конкретно вы имеете в виду?

– Это большое количество депутатов. Часть из них сегодня помогают мне провести те законы, которые я зарегистрировал, но лично представить в парламенте уже не могу.

– Что вы думаете о новой коалиции?

– С помощью договорённостей и торгов в коалицию набрали 237 человек [«227?» — переспросили мы. «Нет, 237», — уточнил Томенко], хотя до сегодняшнего дня ни документа, ни фамилий этих 237 никто не знает.  Их набирали не под выполнение стратегии, а под взаимовыгодные личные условия, поэтому успешной их работа не будет никогда.

Эта неработающая конструкция коалиции продержится недолго, ведь она лишь выполняет формальную функцию, чтобы избежать роспуска парламента. Раз эта коалиция против выборов, значит, она временная, а вот если бы она была за развитие национальной экономики, за реформы в интересах людей, тогда у неё был бы шанс.

Фото Дмитрия Никонорова

– То есть, по-вашему, маловероятно, что правительство окажется дееспособным?

– То, что у нас нет иллюзий насчёт работы правительства, — это, кстати, для него большой позитив! Общество уже не ждёт ничего, а потому любое достижение будет замечено. Теперь никто не сможет прикрываться революцией и героями, ведь это будет аморально.

Нынешний премьер [Владимир] Гройсман во времена революции достоинства  защищал Виктора Федоровича [Януковича], а перед этим ещё и получил от него орден. Так что Гройсману сейчас будет трудно убедить людей, что он борется с предыдущим преступным режимом. Кроме того, за нынешнее правительство голосовала большая часть тех, кто принимал так называемые диктаторские законы 16 января, которые привели к трагическим событиям на Майдане. Также свои провалы они не смогут уже прикрыть ни [Владимиром] Путиным, ни Россией.

МВФ вместо компартии

– Политологи (например, Кость Бондаренко) высказывают такую точку зрения: раскол в коалиции произошёл из-за разногласий по поводу курса, рекомендуемого МВФ. Дескать, часть политиков была против этого курса, поскольку он не обеспечивает экономический рост, а вторая часть говорила: да, курс жесткий, но нам кредиты нужны, так что ничего не поделаешь. А что вы думаете по этому поводу? 

– МВФ предлагает нам внедрить опыт, который не удалось успешно реализовать ни в одной стране мира. Уже поэтому к их доктрине следует, на мой взгляд, относиться критически. Нам нужен успешный опыт тех государств, которые сумели поднять свою экономику. Наш собственный опыт тоже мог бы пригодиться. Если, к примеру, нам говорят о жёсткой приватизации госпредприятий, а мы уже не раз видели, в чьи руки они попадают и чем это заканчивается, значит, наш опыт подсказывает, что тотальная приватизация госпредприятий неэффективна.

В целом тренд МВФ таков, что об Украине можно говорить по-прежнему как о стране — сырьевом придатке, которая помогает миру и соседям жить в комфорте. Например, правительство предлагает отменить наш закон про запрет вывоза из Украины леса-кругляка, потому что румыны или поляки против. Их устраивает, что они потом из нашего леса изготавливают мебель и продают её нам же. Одним словом, нам нужно думать о собственной выгоде, а не о том, как бы угодить соседям и подпитывать сырьём их экономику. Проще говоря, безальтернативная доктрина МВФ стала для нас своеобразной заменой коммунистической партии — как нам сказали, так мы и делаем.

Фото Дмитрия Никонорова

– Вы говорите о необходимости учитывать наш опыт и приводите в пример опыт неудачной приватизации. А есть ли у нас позитивный опыт? Например, во времена президентства Виктора Ющенко экономика Украины показывала феноменальный рост. Вы тогда работали и с Ющенко, и с Юлией Тимошенко. Как думаете, чего здесь больше — их заслуг или всё само собой так вышло. И как у вас теперь складываются отношения с руководителями того периода?

– Я в партии Ющенко не состоял ни одного дня. Тем не менее у меня нет ни малейшего сомнения в том, что Ющенко — настоящий патриот, он действительно переживал за Украину. Но в части принципиальности и коэффициента полезного действия он не был эффективен, наверное, потому что фактически отдал власть своему окружению и группе олигархов.  Поэтому я считаю его не врагом народа, а, скорее, неуспешным президентом.

Что касается Батьківщини, то я, наверное, единственный человек, который покинул её ряды после того,  как она пришла к власти. Обычно все поступают наоборот: во времена оппозиции переходят в провластные фракции, когда за это обещают деньги или угрожают посадить. Но в 2014 году, когда Юлия Владимировна оказалась на свободе, а Батьківщина стала партией власти (Арсений Яценюк — премьер, Александр Турчинов — и. о. президента, глава Верховной Рады, Сергей Пашинский — глава Администрации Президента), я посчитал, что моя миссия в этой партии выполнена и можно себе позволить стать беспартийным. Поэтому я ушел. И поэтому же не только с Тимошенко, но и с большинством депутатов её фракции у меня сохранились хорошие отношения. Если смотреть по законопроектам, то мои главные друзья и соавторы сидят в крыле фракции Батьківщини. В каких-то вещах я с Тимошенко не согласен, тем не менее мы и дальше сотрудничаем — дискутируем и сотрудничаем.

– А в чём вы принципиально расходитесь с Юлией Владимировной?

– Есть определённые идеологические расхождения, а также у нас разная позиция в конституционном процессе. Я нетипичный политик в этом смысле, поскольку считаю, что самая лучшая Конституция — это та, которая у нас есть сейчас, но при условии, что её все придерживаются. А большинство остальных  политиков полагают, что её нужно быстро изменить, и только после этого станет хорошо. Тимошенко уверена, что с парламентской республикой будет хорошо, Пётр Порошенко наверняка склонен к президентской. А я, как автор учебника История украинской Конституции, считаю, что если бы мы нашу Конституцию знали, уважали и хотя бы пять лет исполняли, то мы жили бы уже в совершенно другой стране.

Минский формат мы «проехали»

– Вы постоянно ездите в зону АТО. Считаете себя волонтёром?

– Во время пика боевых действий наша миссия была военной — мы помогали армии. Мне, как участнику афганской войны, важно было знать, в каких условиях находится наша армия и  как остановить кровопролитие. Когда я был в Афганистане, я считал, что это была последняя война… Теперь наши визиты в АТО обрели социальный и гуманитарный характер. То есть мы преимущественно общаемся с местным населением, поддерживаем их. Важно, чтобы люди, живущие там, знали и уважали украинскую культуру, историю, традиции. Для местных школ, библиотек, детских садов мы дарим  наши украинские аудио- и видеоматериалы, фильмы про семь чудес Украины, книги. Чтобы люди чувствовали, что они нужны Украине, что они — её часть.

Фото Дмитрия Никонорова

– С русскоязычными жителями Донбасса вы говорите на русском?

– Говорю всегда на украинском. Раздражения особого от этого я не замечал, во всяком случае никто и никогда там претензий по этому поводу не высказывал. Я считаю, важнее содержание нашей речи, а не то, на каком языке это говорится. Поскольку моя речь несёт мирный посыл об объединении страны, я думаю, она не отталкивает.

– Можно ли сравнить афганскую войну и нынешнюю. Есть какие-то уроки той войны, которые необходимо учесть сегодня?

– Государство должно создать сильные социальные программы для воинов АТО, поскольку статистика утверждает, что после возвращения с войны среди афганцев был высокий показатель суицидов. Люди, возвратившись из войны в мир, не знают, где и как себя применить. Сегодня ситуация сложнее. Поэтому наши ребята-АТОшники обязательно должны быть трудоустроены, им необходимы забота и внимание, они должны понимать, что нужны стране. Я, как могу, помогаю им с трудоустройством, получением наград, положенной земли, но это общественная помощь, а должна быть государственная.

– Минские договорённости дают незначительный, нестабильный эффект. Как вы думаете почему?

– Переговорный процесс необходимо разделить на два направления — военные действия и вопросы внутренней политики. Понятно, что, если одно государство вторглось на территорию другого, в цивилизованном мире никто даже по истечении времени не спишет агрессору это со счетов. Мы в истории с Крымом имеем абсолютную поддержку мирового сообщества, в ситуации с Донецком и Луганском — тем более. Нет ни одной страны в мире, которая согласится с тем, что у неё военным путём отберут часть территории, и кто-то это признает.

Поэтому «Минск» может помочь решить вопросы прекращения военных действий,  обмена пленных,  нормальной  жизни мирного населения. А вот вопросы государственного устройства Украины, изменение Конституции — это точно не вопросы участников минских переговоров. Кстати, и круг участников этих переговоров следовало бы расширить. Минский формат в том виде, в каком он есть, мы уже «проехали», он не выполняется и трудно поверить, что он будет выполнен.

Гоголь — не пропагандист

– В 2004-м вы заявили, что «Кобзонам и Табачникам не место в Украине». Чёрные списки, созданные  в Украине, в которые вошли в том числе и представители российской культуры, имеют право на существование?

– Такие списки могут существовать. Я считал и считаю, что политикам и музыкантам, которые ненавидят украинцев, не место в Украине. Но главное не в том,  чтобы воевать с российской культурой, а нужно продвигать украинскую. При этом никто же не говорит, что условно с 1 января мы все обязаны перейти на украинский язык, стать вдруг патриотами, сознательными гражданами. Всё это должно к каждому человеку прийти естественным путём!

Но в наших силах этот процесс ускорить — нужно создать среду, условия, при которых все смогут гордиться своей страной, любить свою культуру и язык. Мой опыт просветительской деятельности показывает, что на Донбассе  на встречах с местными жителями моя деятельность ни у кого не вызывала чувства протеста, хотя все вокруг меня  разговаривали  по-русски. Значит, этот вариант более эффективен, чем составление списков неугодных.

Известный украинский интеллектуал Вячеслав Липинский когда-то написал, что настоящее государство может быть построено лишь на любви к стране, а не на ненависти к врагам. Лучше направлять силы на создание своих, украинских, сериалов, фильмов, музыки, литературы, проводить фестивали. Количество этих положительных вещей автоматически уменьшит количество негативных.

Фото Дмитрия Никонорова

– Как вы относитесь к советскому культурному наследию?

– Следует помнить, что в советские времена украинское государство не существовало отдельно от Союза. Советское прошлое — часть нашей жизни, истории, культуры. И все фильмы, что были созданы в том государстве, не должны быть сейчас запрещены. Я всегда был против дублирования российских и уж тем более советских фильмов — считаю, что это носит больше антиукраинский характер, чем наоборот. Когда мы смотрим комедии  [Эльдара] Рязанова, а внизу украинские титры — это не помогает  украинизации. Поэтому необходимо дублировать на украинский те сериалы и фильмы, язык которых не понимает большинство населения.

Мы же по языковой проблеме уникальная страна — добавить в школах глубокое изучение английского, и мы будем легко владеть тремя языками

Мы же по языковой проблеме уникальная страна — добавить в школах глубокое изучение английского, и мы будем легко владеть тремя языками! В этом следует видеть пользу, а не только вред. Конечно, если вы госслужащий, вы обязаны профессионально владеть  государственным языком, но никто при этом не запрещает вам в быту разговаривать на любом другом.

– Но на смешивании культур многие и выстраивают пропаганду. Вы, как автор монографии Украинский романтик Николай Гоголь, как отреагировали на  эмоциональные фразы в экранизации Тараса Бульбы «за Русь, за землю русскую»?

– Нельзя из Гоголя делать пропагандиста, используя текст, отредактированный  российской цензурой. Считаю, что [Владимир] Бортко (режиссёр фильма Тарас Бульба) должен был, конечно, за основу использовать первоначальную версию романа, написанную в 1834 году. Тогда у Гоголя ничего подобного в тексте не было.

Я убеждён, что, живя в Петербурге, он создал в своих произведениях на украинскую тематику романтический миф об украинцах, где каждая женщина — красивая и умная, а мужчина — ладный герой-казак. Он однозначно разочаровался в течение своей жизни как в украинской, так и в российской политике, и это всё было отображено в его письмах.

Текст, который использовал Бортко, Гоголь написал позже, живя в Европе. Это был заказ издателя, который предложил расставить акценты и прорисовать антиуниатские, антипольские настроения. Этот контекст по задумке издателя необходимо было усилить, а на его фоне  подчеркнуть важность православия как государственной религии, усилить уважение к царю-императору. Трудно сказать, соглашался ли Гоголь с этой версией, и кто его редактировал, но до сих пор даже российские литераторы сомневаются в 100%-м авторстве этого текста.

Фото Дмитрия Никонорова

– Википедия утверждает, что вы — пропагандист здорового образа жизни. То есть сало и горилку не употребляете?

– Я всегда был пропагандистом активного  спорта. Им необходимо заниматься в своё удовольствие — найти для себя то, что по душе. Я, к примеру, участвую во многих легкоатлетических забегах, а на День Киева традиционно принимаю участие в Пробеге под каштанами. На таких забегах я иногда встречаю и государственных чиновников, которые, правда, предпочитают более короткие забеги. Кстати, Порошенко у меня «одолжил» свой лозунг — на одном из телеканалов я вёл серию программ Почни нове життя, посвящённых активному отдыху и спорту. Не знал, что Порошенко тоже смотрел мою программу…

Меня много раз спрашивали, как я умудряюсь оставаться  адекватным, пробыв столько созывов в Раде, ведь большая часть людей не выдерживает таких перегрузок и негативной  атмосферы нынешней политики. Думаю, меня спасает то, что я веду активный образ жизни, читаю лекции в университете, много читаю и пишу, а главное — не теряю чувство юмора. Так что смена занятий и разнообразие даёт возможность уму и сердцу оставаться нормальным человеком.

А насчёт горилки — каким бы я был украинцем, если бы не любил сало и горилку? Но только в меру. И желательно по праздникам. Ведь недаром [Антон] Чехов, когда был в Украине, удивлялся нашим крестьянам, которые, как он писал, и работящие, и весёлые… и одновременно трезвые. Вот такого исторического стандарта украинской народной жизни мы должны и придерживаться!

Джерело: Сайт М. Томенка

standard

Експерт з місцевого самоврядування Олександр Федоренко : Понаїxали? Транспортний армагеддон вимагає дій

Xоч як далеко нам ще до Європи – відносно рівня прожиткового мінімуму, свободи слова, корупції, безпеки життя та ведення підприємницької діяльності, – є категорії, в якиx українці досить швидко наближуються до європейськиx стандартів. Зокрема, це стрімка автомобілізація країни. Нині Київ є лідером за рівнем автомобілізації в Україні: за даними AUTO-Consulting в столиці на 1000 мешканців вже припадає 353 автівки. Таким чином, Київ поволі наближається до показників «завантажениx» євростолиць, в якиx статистика показує кількість автівок більше ніж 400 на тисячу мешканців ( Рим — 707, Варшава — 556, Прага – 517, Мадрид – 485, Брюссель-486 –джерело).

Політичний експерт, представник Фонду М.Томенка “Рідна країна” у Києві Олександр Федоренко про транспортну проблематику столиці  у своєму блозі на LB.ua

Фото: Надано автором

Не дивлячись на те, що рівень автомобілізації населення вважається одним з показників росту прибутків (добробуту) громадян в країні, побудований за радянськиx часів й добудований сучасниками Київ при нинішній транспортній політиці з кожним роком наближається до транспортного армагеддону. За схильністю столичної влади до нагнітання ситуації, – столична влада обговорює можливість облаштування підземних паркінгів під Михайлівською та Європейською площами у рамках Концепції розвитку єдиного паркувального простору у Києві, – можна спрогнозувати, що армагеддон зовсім близько.

Автомобіль не розкіш, а засіб пересування

Звісно, що архітектурний ренесанс часів СРСР не передбачав масовий попит і можливості городян більшості українськиx міст у купівлі авто. Наразі, транспортний колапс – візитівка Києва, влада ж намагається вирішувати проблему час від часу точково, будуючи поодинокі паркінги та транспортні розв’язки.

Автомобіль не розкіш сьогодні. Його необхідність для більшості з нас не обмежується тільки комфортом й репрезентативністю (іміджем). Сьогодні власна автівка – синонім незалежності в професійній діяльності, мобільності, невід’ємний атрибут сімейного дозвілля. Враxовуючи швидкісний темп життя та недолугу систему громадського транспорту, для багатьоx машина є чи не єдиною можливістю встигати на роботу вчасно (а по дорозі до роботи – до школи, дитсадка, і виконувати свої обов’язки в повній мірі) добираючись на «офісний» правий берег столиці з передмістя.

При цьому,

– переважна більшість киян погодилася б економити час для сну і не виїжджати з дому до початку години пік на світанні;

– переважна більшість киян відмовилася б від проведення в затораx по 1,5-3 год. в день за умов діючої системи паркінг-xаусів і «людського» громадського транспорту;

– переважна більшість киян любить своє рідне місто, і не погодиться на деградацію (руйнацію, знищення) його історичного центру заради обіцяного й очікуваного транспортного комфорту;

– більшість киян все ще сподіваються на здоровий глузд влади, яка має систематизовано й професійно підійти до вирішення транспортної проблеми Києва, використавши успішний світовий досвід і власні можливості.

Не треба вигадувати велосипед, якщо хтось на ньому давно їздить

В Києві катастрофічно не вистачає місць для паркування. Активну частину вулиць повсякчас звужують припарковані автівки, як би з цим не боролася нова поліція. Дефіцит парковок і стоянок – звична норма для столиці, в принципі, як і затори. Якщо говорити про параліч вуличного руху в центрі Києва, то Київ не перше й не останнє місто, в якому назріла ця проблема. Механізми недопущення транспортного армагеддону (вирішення транспортної мегазавантаженості ) є, і це не тільки заборони й грошова дефініція. Відповідь знайдена у розвинених країнах

У більшості європейських столиць і великих міст на кожні 100 жителів припадає 16-17 паркувальних місць. У Києві це співвідношення поки вдвічі нижче: замість необхідних 500 000 їх лише 250 000.

Звільнити від автівок місто і дороги можна:

– відправивши машину на паркінг- хаус біля метро, автобусної зупинки (зазвичай, на околиці міста де розташовані перші 2-3 станції метрополітену чи наземного громадського транспорту в напрямку центру);

Паркінг-хауси або ж перехоплюючі паркінги – давно розвантажують вулиці багатьох міст світу. Доїхавши до такого суспільного паркінгу можна залишити авто і пересісти для подальшої дороги по місту на зручний міський транспорт. Таким чином добираються до місця роботи (лікарні, театру чи університету) більшість мешканців європейськиx столиць. В Амстердамі, наприклад, ціна такого паркування (Park&Ride) обійдеться у 6 разів дешевше ( 5-10 євро разом з безкоштовними (або пільговими) квитками на проїзд у громадському транспорті), ніж паркування у центральній частині міста. Для прикладу суттєвої економії не тільки кількості міського трафіку, але й грошей, можна навести також далеке від Європи Чикаго: вартість метро $2, а от перша година парковки у центрі міста (у спеціально відведених місцях) коштує $12-15, наступні години $8-10. Перехоплюючий паркінги тут в шані.

У 2013р. у Києві відкрили перший перехоплюючий паркінг біля метро «Іпподром» Після нього в столиці мали з’явитися ще сім подібних паркінгів ( 22 600 нових парко місць) відповідно до прийнятого Київрадою трирічного, з 2013 по 2015 рік, плану розвитку паркувального простору столиці. Проте, інвесторів під будівництво так і не знайшли.Xоча саме багаторівневі паркінги та стоянки при в’їзді до Києва і в інші зони суспільного громадського значення, дозволили б збільшити кількість паркомісць і розвантажити дороги міста.

– відправивши машину на паркінг в центральній частині міста (підземний, наземний)

Паркінги в центральній частині Києва звісно відрізняються в ціні від паркінгів спальних районів. Залишати автівку на них значно дорожче, ніж «притулити» машину біля чи на тротуарі. Паркуватися правильно – дорого, вважають більшість киян, дисциплінувати яких можна хіба що за допомогою штрафів та платного в’їзду до центральної частини міста.

Щодо мешканців елітного центру – власний підземний паркінг та парковка жителям найближчих кварталів з правом паркуватися безкоштовно. Для уникнення в подальшому перенасиченості центральної частини міста автівками можна використати і досвід Ізраілю: купити квартиру в буль-якому місті країни можна тільки за умови обов’язкової купівлі місця для авто в підземному паркінгу.

 – запровадивши платний в’їзд до центральної частини міста та платні дозволи на паркування машини в своєму районі ( районі проживання чи роботи).

Платити чималі гроші за в’їзд у центр міста мало кому буде до вподоби, проте це є традиційна практика боротьби з тиснявою для західноєвропейських міст. Влада італійського Риму збирає плату з автомобілістів за в’їзд у центр міста з 1994 року. Центральна частина Лондона закрита для вільного в’їзду з 2003 року, і сьогодні вартість проїзду коштує автомобілістам 8 фунтів стерлінгів. В Канаді дозвіл паркуватися на вулиці в своєму районі дає мерія і коштує це в середньому $ 35 за рік. Така пропорція цілком прийнятна і для Києва: якщо є гроші на машину, думай і про паркування .

– приділивши увагу розвитку громадського транспорту, якому можна би було довірити життя і час, і на який хотілося би пересісти з власного авто;

Громадський транспорт в Україні не справляється з розвантаженням доріг. Навіть в тому «набитому» виді яким він є, громадського транспорту не вистачає для перевезення киян: наразі близько 80% робочих місць зосереджено на правому березі Києва, і трафік перевезень щорічно зростає.

 «Скотовози», або ж «гроби на колесах», без систематичного розкладу, кондиціонерів, дотримання норм перевезення , норм санітарії і необхідних запчастин, але подекуди вже з WiFi- ось наш громадський транспорт. Незручні, набиті і курсують без чіткого розкладу автобуси, тролейбуси і маршрутки не спокушають власників особистого автотранспорту «звільнити» дорогу і лишити машину вдома чи у паркінгу.

В народі вважають, що громадський транспорт для бідних, вбогих і студентів. Натомість в Європі такий транспорт вважається соціальним, суспільно значущим, поліпшуючим загальні стандарти життя.

Громадський транспорт європейського зразка – це чіткий розклад до хвилин і можливість вибудовувати графік власного руху до секунди, комфорт і чистота, безпека. Наприклад, у Празі автобусна мережа включає у себе 319 маршрутів – місцеві, приміські та нічні, які курсують по цілому місту практично без запізнень та за чітким розкладом (на кожній зупинці позначено, які тут автобуси зупиняються, їхні розклади та час до наступниx зупинок) . Самі автобуси бувають різні – старші і новіші, але точно не буває таких, у яких би було огидно сидіти.

 – розвиваючи систему велопрокату;

Муніципальний велопрокат, велодоріжки, велопарковки і велоінфрастуктура вже давно є візитівками будь-якого розвиненого міста, яке претендує називатися сучасним, і екологічним. У жовтні 2014 року рішенням Київради на розвиток транспортної та рекреаційної велоінфраструктури в бюджеті Києва на 2014-2016 роки було закладено 20 мільйонів гривень, з них два мільйони – на проектні роботи. Проте, велосипедні доріжки до цього часу в нас залишаються екзотикою. У європейських містах скрізь облаштовані пункти муніципального велопрокату, в Києві на Оболоні відкрито поки що один перехоплюючий велопаркінг.

Києву, де мером вже другу каденцію служить спортсмен, сам Бог велів давно бути флагманом хоча б з велорозвитку. Взявши до уваги хоча б вдалий досвід угорського Будапешту, де за 5 років від дня прийняття рішення про реалізацію проекту з облаштування вело прокату, велопрокат охоплює 9 районів міста, понад 120 вулиць та 60 транспортних вузлів, де функціонує 92 станції та 1150 велосипедів. У Києві все поки що на рівні особистої агітації пана мера.

 – розширюючи автоматизовану систему управління дорожнім рухом;

Сьогодні автоматизована система управління дорожнім рухом налічує близько 120 світлофорів. Розширення цієї системи (в тому числі диспетчеризація громадського транспорту) може скоротити транспортні затримки між перехрестями на 15-20% і збільшити середню швидкість руху на 15-17%. Сучасні технології, які вже сьогодні доступні Україні, цілком дозволяють їй покращувати як систему міського транспорту, так і мережу автодоріг. Чиновникам лише потрібно щільно зайнятися проблемою і вивчити досвід світових мегаполісів.

Параліч чи розумна транспортна політика?

Ми стоїмо на порозі того, як прогресуюча автомобілізація та бездіяльність столичної влади спричинять або параліч вуличного руху, або деградацію центральної, історичної, архітектурно багатої частини міста.

Врятувати ситуацію може:

– розумна транспортна політика компетентних чиновників, яка би включала якісний науковий підхід, комплекс економічних, будівельних і організаційних засобів, вивчення й аналітику міжнародного досвіду;

– модернізація системи громадського транспорту (оновлення рухомого складу, збільшення одиниць транспорту, систематизація маршрутів відносно мобільності пасажирів, тощо) ;

– посилення відповідальності водіїв авто за паркування в забороненому місці – внесення правок до Адміністративного кодексу;

– введення обов’язкової норми щодо прийому до експлуатації будівлі (житловий будинок, офісний чи торговий центр) тільки з врахованою і забезпеченою кількістю паркомісць у паркінгу чи з парковкою;

– створення умов для інвестицій в будівництво суспільних «перехоплюючих паркінгів» (система пільг від держави для бізнесу);

– розвиток велоінфраструктури;

– ремонт столичних автошляхів (злагоджена робота транспортної інфраструктури неможлива без рівних і безпечних доріг).

standard

Микола Томенко: 45-гривневе «покращення» від уряду Гройсмана

«Останні дні ЗМІ активно тиражують «жорстку» і «принципову» позицію уряду Гройсмана про необхідність невідкладного розгляду парламентом змін до бюджету в частині соціального захисту громадян» – про це на радіо Ера сказав голова Громадського руху «Рідна країна» Микола Томенко.

«Серед ключових соціальних ініціатив нового уряду – вимога індексувати пенсії та заробітні плати з 1 грудня на 10%. За задумом піар-служби уряду щоденне повторювання тези про те, що життя «покращиться» аж на 10%  з 1 грудня може мінімізувати гнів народний від очікуваного підвищення тарифів», – вважає Микола Томенко.

Політик пояснив що буде означати 10% індексація для пересічного громадянина: «Як відомо, Верховна Рада на чолі з Володимиром Гройсманом вночі і з оплесками ухвалила бюджет від уряду Яценюка на 2016 рік. В цьому документі, за який, між іншим, голосували всі нинішні міністри – колишні депутати, передбачав підвищення пенсій та заробітних плат з 1 грудня на 6%., – нагадав Микола Томенко. –  Отож, виконуючи своє ж рішення, нинішній уряд вирішив від себе додати ще 4%».

Микола Томенко роз’яснив що це означає на практиці:  «Після 6% підвищення пенсії та заробітної плати з 1 травня цього року мінімальна пенсія складає 1130 грн. Отож, якби з 1 грудня відбулося планове підвищення на 6%, то більше як 7 млн. пенсіонерів отримали до своєї мінімальної пенсії ще 67 грн. 80 коп. і мали б пенсію в сумі 1197, 8 грн. Тепер, додавши ще 4%, мінімальна пенсія складе 1243 грн., а так званий додаток від нового уряду – 45 грн. 20 коп. Отож ціна інформаційної кампанії уряду Гройсмана про потужну соціальну підтримку найменш захищених пенсіонерів дорівнює 45 грн. 20 коп. для кожного пенсіонера, що отримає мінімальну пенсію».

Микола Томенко зазначив, що подібною є також історія з мінімальною заробітною платою: «З 1 травня мінімальна заробітна плата складає 1450 грн. За плановим підвищенням  від Яценюка з 1 грудня мала бути 1550 грн., тому нинішня надбавка від Гройсмана сягатиме лише 45 грн.»

Коментуючи ситуацію з бюджетниками, він наголосив, що більшість із них навряд чи  отримає 10% надбавку з 1 грудня, оскільки у більшості бюджетних організацій (ВНЗ, заповідники, музеї, тощо) непередбачено коштів на збільшення фонду заробітної плати.

«Підсумовуючи, треба відзначити, що перші дні роботи уряду Гройсмана засвідчують, що в українській владі змінилося те, що нічого не змінилося – «піар понад усе»!», – зауважив Микола Томенко.