Вузьке коло підрядників: як у Києві відновлюють житло після обстрілів

Вузьке коло підрядників: як у Києві відновлюють житло після обстрілів

Унаслідок російських атак у Києві пошкоджено понад 2100 житлових багатоповерхівок. Частину з них уже відновили за кошти міського бюджету, частина – у процесі відновлення. Але як саме обирають підрядників для цих робіт? Хто контролює кошти громади? І чому на ринку фігурують одні й ті ж компанії?

Дослідження «Вікна Відновлення» виявило системну проблему: більшість контрактів на відбудову укладають із вузьким колом виконавців, часто – без реальної конкуренції.

Що перевірили

Громадська організація «Вікно Відновлення» дослідила дев’ять об’єктів житлової відбудови в Києві, серед яких:

• вул. Липківського, 37-В
• вул. Остафія Дашкевича, 4а
• вул. Мокра, 7
• просп. Науки, 30
• просп. Лобановського, 4в
• вул. Регенераторна, 4
• вул. Івана Дзюби, 6
• бульв. Миколи Руденка, 14-з
• вул. Остапа Вишні, 7

Усі будинки мали суттєві пошкодження. Відновлення фінансувалося з міського бюджету, а замовником більшості робіт виступало КП «Житлоінвестбуд-УКБ», підпорядковане КМДА.

Що виявили

Ті самі проєктанти: проєктні роботи та авторський нагляд у восьми з дев’яти випадків виконували дві компанії – «Мергель Трейд» та «Проджект Білдінг Менеджмент». Обидві системно співпрацюють саме з КП «Житлоінвестбуд-УКБ».

Один головний підрядник: найбільше будівельних контрактів отримала ТОВ «Будівельна компанія “Аскон”» – на п’ять із дев’яти об’єктів. Компанія фігурує в кримінальному провадженні через імовірну фальсифікацію актів виконаних робіт.

Без конкуренції: у більшості тендерів або не було інших учасників, або участь брали пов’язані між собою компанії. Часто закупівлі проводили без використання системи Prozorro.

Зменшення вартості після підписання контракту: майже в усіх випадках вартість угод зменшували – іноді вдвічі. Наприклад, реконструкцію будинку на вул. Липківського здешевили з 135 млн грн до 89 млн. Проте мешканцям ніхто не пояснив, на чому саме зекономили.

Пов’язані фірми: у власників підрядних компаній є частки у кількох інших фірмах зі схожим профілем і контактами, що теж регулярно виграють державні закупівлі.

Чому це проблема

• Відсутність конкуренції означає ризик зниження якості робіт, бо перевірки й контроль мінімізуються.
• Концентрація підрядів в одних руках знижує прозорість та породжує сумніви в доброчесності процедур.
• Громадськість та мешканці не мають доступу до інформації про те, хто і за які кошти виконує роботи у їхніх будинках.
• Є репутаційні ризики – зокрема, співпраця із компанією, яка фігурує у кримінальному провадженні.

Яке може бути рішення

• Відкритість і звітування: комунальні підприємства повинні публічно звітувати про тендери, вартість робіт і зміни до угод.
• Прозора конкуренція: закупівлі мають відбуватись у системі Prozorro із реальним допуском інших компаній.
• Залучення мешканців до контролю: важливо інформувати людей про те, хто виконує відновлення їхніх домівок, і давати їм можливість реагувати на недоліки.
• Моніторинг і розслідування: громадський контроль за бюджетними витратами підвищує довіру до процесу відновлення.

Матеріал підготовлено на основі розслідування медіамережі «Вікно Відновлення» в межах проєкту «Контроль витрат на відновлення»

Джерело: “Рубрика”

Вересневий сплеск коронавірусу торкнувся кожного восьмого киянина

Вересневий сплеск коронавірусу. Здавалося, літо дало нам трохи передихнути від коронавірусної напруги. Але вересень, як завжди, приніс свої “сюрпризи”.

За останній тиждень у Києві кількість інфікованих стрибнула на 15,4 відсотка. Цифри говорять самі за себе – з 1068 випадків тиждень тому до 1232 на цьому тижні.

Хто потрапляє в лещата хвороби

Найцікавіше, що основний удар прийняли на себе дорослі кияни. Серед них зафіксували 1007 нових випадків проти 849 попереднього тижня. А от з дітьми ситуація залишилася майже незмінною – 225 хворих малечі.

Особливо “відзначилася” вікова категорія від 30 до 64 років. Саме ці люди становлять більше половини всіх захворілих. Мабуть, активний спосіб життя та робочий ритм роблять свою справу – контактів більше, а отже, і ризиків теж.

Вересневий сплеск коронавірусу. Лікарні дихають вільніше

Парадокс, але попри зростання хвороби, лікарняних ліжок зайняли менше. Госпіталізували 119 людей замість 183 тижнем раніше. Це дуже обнадійливий сигнал – схоже, вірус став м’якшим або ж люди краще з ним справляються.

Серед госпіталізованих 66 дітей, що складає більше половини. А от у реанімації опинилися лише 11 пацієнтів, переважно люди після 65 років. Ці цифри показують, що медична система працює стабільно й готова до викликів.

Порівняно з минулим роком все не так драматично

Якщо поглянути ширше, то картина виглядає досить оптимістично. Нинішні показники у 1,4 раза нижчі за ті, що були рік тому в той же час. Це означає, що попри осінній підйом, загальна тенденція залишається контрольованою.

Медики радять киянам не панікувати, але й не розслаблятися. Елементарні заходи безпеки ніхто не скасовував – маски в людних місцях, гігієна рук та розважлива поведінка при перших симптомах.

Джерело: “Правий берег”

У Києво-Печерській лаврі вшанували князя Костянтина Острозького

8 вересня, у стінах Успенського собору Києво-Печерської лаври представили відтворені хоругви війська князя Костянтина Острозького. Вони стали головним символом Дня пам’яті битви під Оршею — події, що понад п’ять століть тому засвідчила силу єдності народів у боротьбі проти загарбників.

Про це повідомляється на сторінці Національного заповідника Києво-Печерська лавра у Facebook

«Минуло понад п’ять століть відтоді, як під Оршею Костянтин Острозький разом із литовцями, поляками, німцями та іншими союзниками розгромили московське військо, яке прагнуло поневолити наші землі. Ця перемога доводить нам назавжди: там, де наші народи єдині — там сила, слава і перемога», — наголосив Голова Українського інститsуту національної пам’яті Олександр Алфьоров.

Хоругви, відновлені заслуженим художником України та геральдистом Олексієм Руденком, стали не лише історичним артефактом, а й потужним нагадуванням: перемога можлива лише тоді, коли ми стоїмо пліч-о-пліч.

«Для нас було надважливо вшанувати пам’ять про ту переможну битву, яка відбулася 511 років тому. Тоді ми виступили разом із союзниками — і сьогодні знову тримаємося разом, віримо в перемогу. Саме тому цей день є таким символічним», — зазначила в.о. генеральної директорки заповідника Світлана Котляревська.

Особливу символіку події підкреслила присутність сучасних воїнів — білоруського полку імені Кастуся Калиновського та 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького.

Командир білоруського полку Павло «Дядько» Шурмей звернувся до присутніх, наголосивши: «Лише разом ми зможемо знову поставити Росію на місце, щоби вона не зазіхала не лише на українські землі, а й на території інших сусідніх держав».

Урочистості розпочалися з літії під проводом єпископа Авраамія, намісника Свято-Успенської лаври. Згодом у соборі пролунав білоруський протестний гімн «Пагоня» у виконанні Тараса Компаніченка та гурту «Хорея Козацька».

На Соборній площі слова підтримки висловили українські високопосадовці, а також представники дипломатичних місій — радник-посланник Посольства Литовської Республіки в Україні Донатас Буткус, перший радник політичного відділу Посольства Республіки Польща Ян Здановський та керівниця Місії демократичних сил Білорусі в Україні Світлана Шаціліна.

Битва під Оршею 1514 року увійшла до європейських хронік як один із найяскравіших прикладів військового генія князя Острозького. Тоді стало очевидно: московську експансію можна зупинити лише спільними зусиллями. І сьогодні, коли Україна знову разом із союзниками стримує ту саму загрозу, цей досвід звучить особливо гучно.

Організатори заходу: Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», Український інститут національної пам’яті, Рух «Калиновці», Sigillum, Музей Шереметьєвих та ГО Центр білоруських комунікацій.

 

Джерело: «Вечірній Київ»

Історія будинку Уряду України: від сталінського ампіру Фоміна-Абросимова до найбільшого хмарочоса Києва

Після влучання російської орди по будівлі Уряду України, світлину нинішнього головного офісу КМУ тепер точно побачать, як в нашій країні та і у всьому світі.

Тож принагідно вирішив коротко описати історію цього знаменитого будинку українського Уряду.

Перед цим нагадаю, що після рішення про перенесення столиці радянської України із Харкова в Київ у 1934 році, стало актуальним питання облаштування спеціального Урядового кварталу, як “світлого памʼятника СОНЯЧНОЇ ЕПОХИ СТАЛІНА”. Спочатку розглядався варіант спорудження ансамблю урядових споруд на просторі між Михайлівською та Софіївською площами, що у свою чергу спричинило ВАРВАРСЬКЕ знищення Михайлівського Золотоверхого монастиря і Трьохсвятительської церкви. Після дискусій та пошуку оптимального проекту підготовчі будівельні роботи розтяглися на період 1934- 1939 років. Чого варта була лиша дискусія про висоту памʼятника Леніну (пропонувалося від 40 до 70 метрів). Не вдаючись у причини провалу цього грандіозного комуністичного плану, зазначу лише, що за 5 років вдалося збудувати лише одну будівлю для Ради народних комісарів УСРР, яку однак її згодом передали ЦК КП(б)У.(Тепер це будівля МЗС України).

Таким чином було прийнято рішення перенести урядовий центр з Старокиївської частини міста на Печерські Липки.

Нинішній головний урядовий будинок будували в 1936-1938 роках на тодішній вулиці Кірова,12 (нині Грушевського,12/2) за проектом російського академіка Фоміна, а закінчив роботи його учень – Абросимов. Побудований він в стилі сталінського ампіру (радянського монументалізму). Будинок мав слугувати приміщенням для роботи сумновідомого Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС)і містити внутрішню тюрму в дворі, яку так і не добудували. Бо після зміни місця для Урядового кварталу, тут з 1939 року розмістили Раду народних комісарів, а з 25 березня 1946 року – Раду Міністрів УРСР. З 1991 року тут працює Кабінет Міністрів України, а будівля отримала назву – Будинок Уряду України.

Після зруйнування сталінськими підривниками будинку Гінзбурга (він мав 12 поверхів загальною висотою 67, 5 метрів) на Хрещатику в 1941 році, Кабмін став НАЙВИЩИМ ХМАРОЧОСОМ КИЄВА до 1954 року. Висота 10-поверхової споруди становила 58 метрів, а зі шпилем – 63 метри. Загальна площа – 235 тисяч квадратних метрів.

Для будівельних робіт використовувався Головинський граніт (Житомирщина) та Тульчинський лабрадорит (Вінничина).

У 1997 році за часів премʼєр-міністра Лазаренка та з ініціативи голови КМДА Омельченка урядову споруду із темно-сірого кольору зафарбували в світло-сірий.

В період російсько-української війни кремлівські пропагандисти неодноразово закликали нанести ракетний удар по урядовому кварталу Києва.

7 вересня 2025 року через російський обстріл було пошкоджено дах та два верхні поверхи Будинку Уряду.

П.С. Використаної матеріали із моєї лекції-екскурсії про історико-архітектурну спадщину Києва для студентів КНУБА.

Микола Томенко

Український дисидент замість російського класика: на Троєщині з’явилася вулиця Михайла Осадчого

Впродовж останніх років Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.

Також у межах дерусифікації змінила свою назву і вулиця відомого російського письменника Івана Тургенєва у Деснянському районі Києва.

Ще у червні 2022 року експертна комісія запропонувала включити вулицю до переліку київських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією або її союзниками.

У межах процесу деколонізації топоніміки було проведено рейтингове електронне голосування в додатку «Київ Цифровий», за результатами якого найбільшу підтримку серед запропонованих варіантів отримала назва «вулиця Михайла Осадчого». Нова назва запропонована на честь українського журналіста і письменника, дисидента, політичного в’язня СРСР, одного із засновників Української асоціації незалежної творчої інтелігенції Михайла Осадчого. Він вважається одним з найяскравіших і водночас найтрагічніших представників української інтелігенції XX століття, чия доля стала символом незламності національного духу.

18 січня 2024 року Київська міська рада офіційно ухвалила рішення про перейменування вулиці Тургенєва у Деснянському районі на вулицю Михайла Осадчого.

Майбутній поет та дисидент народився 22 березня 1936 року в селі Курмани на Сумщині в родині селян-колгоспників.

У 1958 році юнак закінчив факультет журналістики Львівського університету, працював редактором Львівської телестудії, а згодом — викладачем у тому ж університеті.

Його кар’єра розвивалася досить стрімко: Михайло був редактором університетської газети, заступником секретаря парторганізації факультету, інструктором Львівського обкому КПУ з питань преси, членом КПРС і Спілки журналістів України. У 1965 році, без аспірантури та наукового керівника, успішно захистив кандидатську дисертацію про Остапа Вишню.

Його поетичний дебют відбувся на шпальтах університетської газети, а перша збірка «Місячне поле» була знищена після арешту. У серпні 1965 року його звинуватили в «антирадянській агітації» та засудили до двох років таборів суворого режиму. У Мордовії, де він відбував покарання, працював столяром і серйозно захворів. Після звільнення не мав змоги прописатися у Львові, працював на комбінаті глухонімих.

Саме в цей період Михайло Осадчий створив біографічну повість про Остапа Вишню «Геній сміху, або зустріч із вождем» та повість «Більмо», яку передав на Захід через московських дисидентів. Видана у 1971 році, вона здобула міжнародне визнання і була перекладена на низку мов. За свідченням Надії Світличної, літературне опрацювання тексту здійснив Ярослав Ступак, який побажав залишитися в тіні.

У січні 1972 року поета заарештували вдруге — знову за «антирадянську діяльність», зокрема за «Більмо». На закритому судовому засіданні його засудили до семи років таборів особливо суворого режиму та трьох років заслання. У таборі він активно протестував, голодував, писав листи.

У 1977 році звернувся до Леоніда Брежнєва, а в 1978 — до американського народу, сенату та президента Джиммі Картера з проханням надати громадянство. Того ж року українська діаспора присудила йому літературну премію імені Івана Франка.

У 1979 році Осадчого заслали в село Милва (Комі АРСР), де він працював кочегаром і охоронцем. Після пожежі на складі, який він охороняв, проти нього порушили кримінальну справу. Андрій Сахаров перерахував необхідну суму, щоб уникнути ув’язнення, але кошти Осадчому не видали, і суд зобов’язав його сплатити частину збитків.

Після заслання Михайло Осадчий повернувся до Львова, де тривалий час не міг знайти роботу, працював вантажником, двірником, кочегаром. У листопаді 1987 року став співзасновником Української асоціації незалежної творчої інтелігенції, а з 1988 року — редактором самвидавного журналу «Кафедра». У грудні того ж року його побили невідомі, а згодом почали надходити телефонні погрози. У 1988 році його офіційно попередили про кримінальну відповідальність за «дармоїдство».

Всупереч переслідуванням, Осадчий не припиняв творити. З 1975 року вийшли ще три його поетичні збірки.

У 1991 році він захистив докторську дисертацію в Українському вільному університеті в Мюнхені, а у 1993 — став доцентом кафедри журналістики Львівського університету. Був почесним членом швейцарського ПЕН-клубу та членом Львівського відділення Спілки письменників України.

Михайло Осадчий помер 5 липня 1994 року у Львові. Його поховано на полі №69 Личаківського цвинтаря. Його життя — це історія незламного духу, боротьби за правду, свободу і гідність, а його творчість — свідчення сили слова, що не скорилося репресіям.

 

Джерело: «Вечірній Київ»