Микола Томенко очолив Громадський рух «Рідна країна»

standard

Микола Томенко очолив Громадський рух «Рідна країна»

«Людина та Україна – понад усе!» – гасло Громадського руху Миколи Томенка «Рідна країна»

Низка громадських організацій правозахисного, екологічного, культурологічного, спортивного та іншого тематичного спрямування об’єдналися в Громадський рух «Рідна країна» і обрали своїм лідером відомого громадського та політичного діяча Миколу ТОМЕНКА.

«Влада у своїй діяльності забула про головне – про Людину. Саме тому наш рух серед своїх пріоритетів на перше місце виносить зрозумілу та адекватну соціальну політику», – поінформував лідер руху «Рідна країна», нагадавши, що у ст. 1 Конституції Україна чітко визначена як соціальна держава.

«Водночас, для нас не менш важливим є і розбудова України як національної держави, яка шанує власні традиції, освіту, культуру, формує належну професійну армію та здатна себе захистити. Отож,оптимальне поєднання соціальної та національної ідеї може стати об’єднавчою ідеологією для нашої країни», – переконаний Микола Томенко.

Він поінформував, що «Рідна країна» розпочинає активне формування та обговорення альтернативної до влади ГРОМАДСЬКОЇ СТРАТЕГІЇ для України. 

З цією метою буде організовано круглі столи за участю експертів, вчених, фахівців за тематичною ознакою.

Один із керівників Громадського руху «Рідна країна», секретар Національної спілки журналістів Віктор НАБРУСКО відзначив, що ця організація буде приділяти велику увагу формуванню світоглядної, гуманітарної політики в Україні як одного з найважливіших пріоритетів за сьогоднішніх обставин, коли Україна бореться за свою територіальну цілісність, суверенітет та незалежність.

«Нам варто не забувати заповіти наших інтелектуальних попередників, які вчили, що лише любов до України, а не ненависть до ворогівдасть можливість збудувати сильну Українську державу», – додав Микола Томенко.

* Пропозиції щодо співпраці прохання надсилати на скриньку ua.ridna@gmail.com

standard

Уряд, сформований завдяки «тушкам»: дорога в нiкуди

Так вважає політолог, громадський діяч, керівник київського відділення Фонду “Рідна країна” Олександр Федоренко. У своєму блозі на lb.ua       він аналізує  ситуацію зі створенням  парламентської ” коаліції на двох” за рахунок старого методу купівлі депутатів. Про циклічність українського парламентаризму, “тушок”, політичну безвідповідальність, ризики для українського суспільства – у тексті:

–  Українська полiтика – фактично доказ теорії цивілізацій англійського історика Арнольда Тойнбі в мiнiатюрi. «Надлами цивілізацій не можуть бути результатом повторюваних або поступальних дій сил, що знаходяться поза людським контролем», – вважав філософ, маючи на увазі постiйний взаємозв´язок людини й цивілізації, який обумовлював циклічність розвитку останньої – становлення, розквiт, занепад.

Все, що сьогоднi відбувається в українському політикумi, з легкістю пiдпадає під термiн «циклічність»: президенти, уряди й парламенти змiнюються, але циклічність та синонімічність сподівань, провалів, помилок, втраченого часу залишаються. Іноді складається враження, що змінюються тільки прізвища тих чи інших персоналій: очоливши країну, всі починають реформи, не наближуючись до розквіту, завжди закінчують кризою й занепадом.

Взяти хоча б історію з «тушками».

Фото: Макс Требухов

Парламентар-бiмба, він же тушка

«Тушкува́ння» як один із проявів політичної корупції та кризи парламентаризму, означає процес перебiгу  депутата (політика-високопосадовця) з опозиційної політичної сили в провладну через  особисту зацікавленість, переважно матеріальну. Такого перебіжчика називають «ту́шка», i це означає, що депутат погодився змiнити власну політичну приналежнiсть. Його купили.

Як не запам´ятати  перших ластівок  «тушкування», депутатів Ігоря Рибакова (обирався від БЮТ) та Юрія Бута (обирався від НУНС), які 6 червня 2008 року вийшли з парламентської коаліції, що  призвело до її розпаду. Згодом, були перебіжчики 2010 парламентського року та «коаліція тушок» (Коаліції депутатських фракцій «Стабільність і реформи» у Верховній Раді України VI скликання),  19-ть «помаранчевих» депутатів, проголосувавших за відставку Ю. Тимошенко з посади прем’єр-міністра, батько та син Табалови з VII скликання…

Проте, слід наголосити, що є велика різниця між тими, кого «купують» за перехід до провладної сили чи за голос під певний законопроект (постанову про призначення на посаду) і тими, хто свідомо залишає лави фракції через незгоду з політикою її очільників. Луценко назвав «тушками» Томенка і Фірсова, хоча  насправді ці депутати, постійно критикуючи президента й уряд, добровільно залишили президентську провладну фракцію, вважаючи аморальним подальше перебування в ній. Пішовши без будь-якої вигоди, розуміючи ймовірність свого виключення й позбавлення мандата.

Томенко – через прийняття держбюджету на 2016р. – “не можу нести відповідальність за нову урядову коаліцію разом із Партією регіонів (колишньою – ред..) і нову коаліцію, яка в інтересах отримання кредитів і збереження при владі могла ухвалити документи проти власного народу”.  Фірсов – через корупційну діяльність  одного з лідерів фракції, нардепа Кононенка – “…тому що не згоден покривати його корупційну діяльність і не хочу, щоб мене асоціювали з нею”.

Натомість, як по-іншому як не «тушка» назвати депутата, який самостійно з усієї фракції проголосував за підтримку кандидатури Шокіна на посаду Генпрокурора, якого виключили з фракції «Самопоміч» і який першим увійшов до лав провладної сили?

Iсторiя українського парламентаризму – це фактично становлення нового біологічного  виду народного обранця , «парламентар-бiмба». Адже  кожен депутат, що прийшов у партiю, а згодом i у парламент  за гроші, стає бомбою сповільненої дії як для виборцiв, так  і для лiдера власної політичної сили. Нікому невідомо на що здатний такий обранець, який виступає компромiсною фiгурою у парламентських торгах, легкою здобиччю для тих, хто вмiє переконувати.

Звiсно, ніхто не думав що Верховна Рада пiсля  Революцiї буде ідеальною.  Проте  більшість з нас сподiвалися  на вiдсутнiсть в нiй «тушок», на принциповiсть та чеснiсть демократичної бiльшостi,  на боротьбу з політичною корупцією, на моральність та європейські погляди нового покоління  нардепів. Сподівалися на їх старання хоча б з поваги до загиблих побратимiв. Сьогоднi ж, лiдери народного спротиву й активісти суспiльної думки – члени українського парламенту – вже традиційно починають «грати» за правилами Ради 2008р. Формування нової коаліції під уряд Гройсмана   тому доказ.

Депутати лавирували-лавирували, лавирували-лавирували…і ось «коаліція на двох»

Коалiцiя “Європейська Україна”, попри 1,5- мiсячний договiрний марафон,  розпалася остаточно. БПП, НФ і “Батьківщина” не змогли домовитися про створення широкої  коаліції: у Юлії Тимошенко виявилися свої вимоги, на які нi фракція Президента, нi фракція прем’єра не погоджуються. На вранішньому засiданнi 30 березня до складу фракції БПП увійшла нардеп Суслова, наступного дня, 31 березня  – Кишкар і Кривенко написали заяви про входження до БПП, фактично підтвердивши інформацію депутатів з БПП та НФ про те, що Адміністрація президента намагається сформувати коаліцію двома фракціями – БПП +НФ + позафракційні.

У фракції БПП на ранок 31 березня, відповідно до офіційного порталу ВРУ, є 139 депутатів (з Сусловою), додавши Кишкаря і Кривенка виходить 141, в НФ – 81, всього 222 депутати. Для  коаліції необхідно 226 парламентарів.

Позафракційних депутатів наразі у стінах Ради 47 осіб, і тільки 7 з них  обрані за списками партій (Гопко, Єднак, Пташник, Сироїд – «Самопоміч»; Гройсман – БПП; Парубій –НФ). Арифметично, 40 депутатів-мажоритарників  стоять перед вибором: йти на перевибори, – а це чергова втрата коштів на виборчу кампанію і сумнівний результат, чи  йти в коаліцію і рятувати країну від непередбачених витрат на вибори.  Вмовити з 40 всього 4-х депутатів абсолютно реально, результати вже є. При цьому деяких  з них навіть «тушками» складно буде назвати, адже вони позафракційні і навряд чи своїм виборцям обіцяли не вступати до лав «Солідарності» чи Народного фронту.

Як зізнався один з позафракційних, «найбільша трагедія, яка зараз може бути – це дострокові вибори». І не тому що відповідно до дослідження, опублікованого на сайті американського Міжнародного республіканського інституту, більшість українців збідніли протягом останнього року, а  незаплановані  витрати на виборчу парламентську  кампанію тільки посилять межу бідності. Дострокові вибори – це джек-пот, який позафракційним кандидатам-мажоритарникам може й не випасти вдруге.

Дострокові вибори до Верховної Ради – чималий ризик і для провладних партій. За результатами дослідження КМІС, що були оприлюднені на офіційному сайті установи на початку березня , на  рейтинг  президентського  “Блоку Петра Порошенка» у 16,6%,  наступає “Батьківщина” зі своїми  15,1% голосів підтримки; а партія “Народний фронт” прем’єра Арсенія Яценюка, яка виграла минулі вибори, наразі здатна набрати тільки 2,5% і не потрапити до Ради взагалі.

Новий уряд і нова коаліція, а обличчя ті ж самі?

Депутати з БПП та Народного фронту, готові створити нову парламентську  більшість та обрати новий  уряд.  Фактично, робитимуть це ті ж депутати, які 27 листопада 2014 р. 341-ним голосом вдруге обрали прем’єр-міністром Яценюка, 2 грудня 2014 р. 288-ма голосами затвердили другий склад Кабінету Міністрів (до складу Кабміну тоді увійшли три іноземні спеціалісти, які отримали громадянство України), і 11 грудня 2014 р.  269-ма голосами затвердили програму уряду («Опозиційний блок», групи «Воля народу» та «Економічний розвиток »дали 0 голосів« за»).

Ті ж самі, тільки вже без РПЛ, «Самопомочі» та «Батьківщини»

Виникає ряд логічних запитань.

– Якщо уряд формуватимуть ті ж самі депутати, що свого часу довірили виконавчу владу уряду Яценюка, то де гарантія що нині вони зроблять правильний вибір? Це при тому, що 50% українців взагалі  підтримують розпуск  Верховної Ради і призначення дострокових виборів. Тобто, не вірять нинішньому складу Верховної Ради.

– Якщо новий  уряд Гройсмана йтиме «рука в руку» з Президентом,  то чи є сенс очікувати зрушення в частині реформ? Враховуючи низький кредит довіри виборців до гаранта-   48% українців підтримують перевибори  президента, та той факт, що  близько 90% і більше практично не бачать успіхів влади  у таких сферах як економічний ріст, стабільність гривні, соціальний захист населення, боротьба з корупцією, обмеження впливу олігархів на політику, охорона здоров’я, ЖКГ та реформа судової системи, наскільки реальними й життєздатними будуть реформи «нової» команди ?

– Якщо коаліція балансуватиме на голосах прибульців з числа позафракційних  депутатів, є сильний ризик отримати занадто слабку парламентську коаліцію. Залишається відкритим і питання конституційної більшості (більше 300-т депутатів), яка має підтримувати законопроекти з конституційної реформи.  Як за таки умов працюватиме парламент?

– Як ставитися до того, що Президент  у такий спосіб акумулює всю повноту влади – і виконавчу, і законодавчу, і судову  – в своїх руках?

Дорога в нікуди

Політична криза в країні не надумана.  Взаємні звинувачення та погрози, невиконані пункти коаліційної угоди, маніпуляція результатами непроведених  реформ, ігнорування вимог суспільства щодо подолання корупції, партійна диктатура… – реалії для України.

Натомість, країні вкрай необхідна мобілізація політичних і економічних ресурсів для подолання зовнішнього ворога, захисту своїх територій, проведення децентралізації та люстрації.

Влада не має узурпувати державницькі функції, як це було за Януковича. Очільники країни не  мають повторювати «високі» стандарти взаємодії Ющенко-Тимошенко. Плодити Пшонку-Шокіна. Свідомо плекати процес «тушкування» чи закривати очі на ймовірний реванш регіоналів на Сході країни. Займатися популізмом, здирництвом, дозволяючи псувати імідж держави позорною справою «діамантових» прокурорів чи розквітом «бурштинової мафії».

Українська політична криза – результат недоладної влади, людей, які виявилися не готовими нести відповідальність за становлення держави і позбутися такої спадщини як  «любі друзі», «тушки», урядовi торги, політичне пристосуванство, порятунок власних інтересів державним коштом.

Чи можемо ми очікувати, що новий уряд, підтриманий коаліцією завдяки «умовленим» тушкам, відійде від циклічності старих помилок, які занадто дорого коштують народу? Навряд чи.

standard

Бізнесмени при владі «для захисту України» одягли вишиванки, а українців змусили вдягти бронежилети

Так відомий громадський та політичний діяч Микола Томенко під час ефіру на радіо «Ера ФМ» популярно пояснив сьогоднішнє не сприйняття суспільством дій влади.

«Суспільство не розуміє, як представники влади можуть розвивати свій бізнес, отримувати прибутки, торгувати з Росією – умовно кажучи, наживатися на війні в той час, як простий народ воює за Україну, паралельно намагаючись вижити в цій країні», – пояснив Томенко.

«Я маю на увазі, що при тому, коли представники влади та «братнього» бізнесу заробляють на війні, пересічним українцям радять «потерпіти», пояснюючи, що нібито військові дії з Росією вимагають закриття сільських, спортивних шкіл, ліквідацію пту, зростання цін, тарифів, збільшення податків для малого і середнього бізнесу, скасування низки пільг для соціально вразливих категорій населення, введення військового податку навіть для пенсіонерів тощо», – зауважив політик.

«Насправді, щоб суспільство повірило владі, то треба, щоби влада належним чином почала воювати, а не заробляла на війні. Тоді і громадяни будуть разом із владою солідарно захищати Україну. А сьогодні виглядає, що бізнесмени при владі «для захисту України» вважають достатнім одягти вишиванки та голосно виголошувати промови, а українцям для цього треба було вдягти бронежилети», – зазначив Микола Томенко.

standard

Бізнесмени при владі «для захисту України» одягли вишиванки, а українців змусили вдягти бронежилети

 

Так відомий громадський та політичний діяч Микола Томенко під час ефіру на радіо «Ера ФМ» популярно пояснив сьогоднішнє не сприйняття суспільством дій влади.

«Суспільство не розуміє, як представники влади можуть розвивати свій бізнес, отримувати прибутки, торгувати з Росією – умовно кажучи, наживатися на війні в той час, як простий народ воює за Україну, паралельно намагаючись вижити в цій країні», – пояснив Томенко.

«Я маю на увазі, що при тому, коли представники влади та «братнього» бізнесу заробляють на війні, пересічним українцям радять «потерпіти», пояснюючи, що нібито військові дії з Росією вимагають закриття сільських, спортивних шкіл, ліквідацію пту, зростання цін, тарифів, збільшення податків для малого і середнього бізнесу, скасування низки пільг для соціально вразливих категорій населення, введення військового податку навіть для пенсіонерів тощо», – зауважив політик.

«Насправді, щоб суспільство повірило владі, то треба, щоби влада належним чином почала воювати, а не заробляла на війні. Тоді і громадяни будуть разом із владою солідарно захищати Україну. А сьогодні виглядає, що бізнесмени при владі «для захисту України» вважають достатнім одягти вишиванки та голосно виголошувати промови, а українцям для цього треба було вдягти бронежилети», – зазначив Микола Томенко.

standard

Микола Томенко: Нині важливо судитися за права людей, а потім вже – за мандат

Відповідаючи на запитання журналістів щодо того, чи планується оскарження у судовому порядку рішення щодо позбавлення депутатського мандату, Микола Томенко відповів, що спочатку треба через суд захистити права людей, які потерпають через неправильну і безвідповідальну політику влади.

«Зокрема, змусити Президента і Голову Верховної Ради оприлюднити Закон про державне фінансування профтехучилищ, виплатити стипендії, зарплати вчителям та і не допустити приватизацію приміщень ПТУ. А потім вже будемо думати, як судитися щодо мандату», – заявив М. Томенко.

Він повідомив, що вчора Вищий адміністративний суд зареєстрував позов від Миколи Томенка та Дмитра Добродомова з вимогою від Голови Верховної Ради, згідно з нормами Конституції, підписати та оприлюднити Закон України про зміни до Державного бюджету на 2016 рік щодо фінансування професійно-технічної освіти (реєстр. № за № 3830-3).

У позові, зокрема, йдеться про те, відповідний законопроект було ухвалено в парламенті 4 лютого 2016 року, а 9 лютого Закон було направлено на підпис Президенту. Частинами 1, 2  та 3 ст. 94 Конституції України імперативно встановлено: «Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений».

Таким чином, всупереч ч.3 ст. 94 Конституції України протягом п’ятнадцяти днів після отримання Закону України Президентом України П. Порошенком прийнятий Верховною Радою України Закон «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” щодо фінансування професійно-технічної освіти» не підписано, офіційно не оприлюднено, як і не повернено з мотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Лише 18 березня 2016 року законопроект повернуто з вето Президента для скасування,однак для ухвалення даного рішення Президентом було витрачено 38 календарних або 28 робочих днів, що прямо суперечить ч. 2 ст. 94 Конституції України, де імперативно встановлено строк – п’ятнадцять днів після отримання закону.

У зв’язку з цим народні депутати просять суд визнати протиправною бездіяльність Голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана щодо не оприлюднення прийнятого Верховною Радою України 04.02.2016 року Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” щодо фінансування професійно-технічної освіти» згідно статті 94 Конституції України. А також – зобов’язати Голову Верховної Ради України В. Гройсмана підписати та офіційно оприлюднити даний закон в офіційному друкованому виданні.