Декомунізовані пам’ятки переїдуть у Жуляни

Декомунізовані пам’ятки переїдуть у Жуляни

Щоб ти жив на одну зарплату: реальність для нардепів?

Про соціальні реформи, рівень життя,  зарплати членів парламентів країн Європи та України, продуктивність законотворчої діяльності народного депутата і боротьбу з корупцією, про вибір, який спричинює нестабільність українськиx реформ та аморальність обранців – один з лідерів Громадського руxу “Рідна країна”, політолог Олександр Федоренко в авторській колонці на УП.

• Голова ВР Андрій Парубій підтримав рішення екс-спікера, а нині прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана про підвищення зарплати народних депутатів. Спікер парламенту пояснив, що підвищення зарплат держслужбовців є невід’ємною частиною боротьби з корупцією, так само як і введення каральних заходів.

Відтак, зарплати народних обранців будуть підвищені з 6.109 гривень до17.425 гривень. І, на переконання голови українського парламенту – саме це дозволить побороти корупцію в Раді.

Впевнений, що абсолютна більшість українців так не вважає.

І це залежить не від того, що для деяких співвітчизників зарплата у 17 тисяч є просто фантастичною і дорівнює майже піврічному заробітку. Так, за даними Держкомстату в Тернопільській, Чернівецькій, Кіровоградській, Волинській, Житомирській областях середня заробітна плата в березні складала від 3.008 до 3.675 гривень.

І не від соціальної прірви між існуванням більшості українців – і нардепів. Бо кожному, хто сьогодні тримає на своїх плечах родину, армію, церкву, медицину, вчить дітей-студентів, мотається з гуманітарною допомогою в АТО, жертвує кошти на поранених і на онкохворих – можна поставити пам’ятник за виживання в екстремальних умовах зі збереженням людськості.

Більшість українців давно усвідомлюють той факт, що по-перше, “депутати не живуть на свою зарплату”, по-друге – змусити їх не красти/не займатися лобізмом/ не голосувати за винагороду/не прикривати тіньові схеми з виведення державних грошей/тощо – може тільки тюрма.

За прикладом – в Європу!

У європейських країнах зарплата депутата прив’язана до середньої зарплати по країні з певним коефіцієнтом. Є величезні відмінності між заробітною платою та витратами депутатів у всіх країнах ЄС: деякі країни платять своїм парламентарям у десятки разів більше, ніж інші.

Станом на лютий 2016 року члени парламенту Фінляндії отримували зарплату в розмірі 6.407 євро на місяць, з коефіцієнтом зростання до 6.887 євро після 12 років служби; при цьому зарплатня спікера 11.792 євро, віце-спікерів – 9.830 євро на місяць.

Основний річний оклад для члена парламенту Великобританії з 1 квітня 2016 року становить 74.962 фунтів стерлінгів на рік, це близько 104.500 євро – тобто, 8.700 євро на місяць. Депутати також отримують кошти для покриття витрат на забезпечення функціонування офісу, помічників, оренду житла в Лондоні й у своєму виборчому окрузі, подорожі між парламентом і округом.

В Іспанії середня зарплатня члена парламенту складає 2.814 євро, разом з доплатами – 5.684 євро на місяць.

Відповідно до інформації видання Сitya.M, законодавці з Австрії, Німеччини, Бельгії, Данії заробляють в кілька разів більше, ніж їхні колеги.

У Німеччині члену Бундестагу виплачується щомісячна винагорода у розмірі 9.082 євро на місяць. Базовий оклад депутата Польського Сейму в середньому складає 27.925,23 євро на рік, або 2.327 євро на місяць; члена парламенту Словенії – від 3.537 до 5.156 євро на місяць; а депутата національного законотворчого органу Хорватії – 519.87 євро на місяць.

Середня заробітна плата депутата парламенту Австрії складає близько 10.013 євро на місяць, або 120.165,78 євро на рік; Бельгії – 7.172 євро на місяць, або 86.067,09 євро на рік, плюс дається безподаткова одноразова допомога в розмірі 24.098,79 євро за витрати, пов’язані з виконанням своїх парламентських обов’язків. Данські депутати отримують в середньому від 8.058 до 10.745 євро на місяць.

Щодо депутатів Європарламенту, то з 2009 року діє нова система обрахування їх заробітної плати та витрат, пов’язаних з виконанням професійної діяльності.

Наразі, стандартна щомісячна плата для всіх членів Європарламенту становить 7.957 євро. Євродепутати також отримують щомісячну допомогу в розмірі 4.299 євро для покриття витрат на канцелярські витрати, оренду офісу, телефонних рахунків і комп’ютерної техніки. Окремо надається щорічна допомога на поїздки – 4.243 євро. Також євродепутати отримують добові для участі в парламентських сесіях (готельні рахунки і харчування ) у розмірі 304 євро.

Відносно середньої зарплатні в країні.

Загалом у європейських країнах зарплата депутата прив’язана до середньої зарплатні в його країні з коефіцієнтом від 1,2 (Іспанія, Мальта) до 5,3 (Італія). В більшості країн Європи депутати працюють за коефіцієнтом 2-2,5, отримуючи зарплату в 2– 2,5, іноді в 3 рази більше за громадян своєї держави.

Наприклад, депутати Бельгії, Словенії, Швеції, Ірландії отримують всього вдвічі більше від середньо статистичного громадянина власної країни – вони працюють за коефіцієнтом 2. Обранці в Польщі, Португалії , Британії – за коефіцієнтом 2,7, Німеччини – 2, 8, Австрії – 3,1, Латвії – 3,3. Найбільш високооплачуваними відносно середньої по країні зарплати власних громадян, є депутати Болгарії з коефіцієнтом 3,5, Естонії – 4, Литви – 4,3 та Італії – 5,3.

Згідно з даними Держкомстату у березні 2016 року середня зарплата в Україні становила 4.920 гривень на місяць.

Тобто з коефіцієнтом 1,2 (як в Іспанії) зарплата українського депутата повинна становити 5.904 гривень, з коефіцієнтом 2 (як в Бельгії) – 9.840, а з коефіцієнтом 3,1 (як в Австрії) –15.252 гривень.

Як вважаєте, навіть якщо оклади українських політиків перерахувати за коефіцієнтом найбільш “жадібних” в Європі депутатів-італійців, помноживши середню по Україні зарплату в 5,3 рази, – сума у 26 тисяч гривень врятує нашу Верховну Раду від корупції?

Навіть отримуючи оклади в 3-5 тисяч євро, як в Східній Європі, корупційна складова українського парламенту, переконаний, залишиться незмінною.

В принципі, як і продуктивність роботи більшості вітчизняних нардепів.

Щоб ти жив на одну зарплату

Скільки ж повинні отримувати українські депутати? Чи залежатиме продуктивність їх праці від зарплатні? Наскільки зросте конкуренція серед кандидатів у ВРУ, якщо зарплати українського парламентаря наблизити до окладу євродепутата? І чи є взаємозв’язок між зарплатою вітчизняного “слуги народу” і подоланням корупції?

Ситуація на українському політичному ринку праці абсолютно протилежна ситуації на звичайному ринку праці.

Для пересічного українця висока зарплата означає відбір на вакантну посаду кращого з кращих – перемогу у конкурсі вакансій, та роботу на грані можливостей – з метою збереження власного прибутку.

Для більшості ж українських депутатів робота в парламенті не більше ніж дороге хобі – присутність на ярмарку марнотратства, щасливий випадок, сімейна спадковість, гучний піар – та робота над збереженням і примноженням власних статків. Сімнадцять, двадцять, п’ятдесят тисяч гривень не стануть стимулом для тих, хто оперує сотнями тисяч євро.

У Раді – лише одиниці депутатів, які дійсно займаються законотворчістю, проблемами виборців та живуть на одну зарплату. Зарплата для більшості нардепів – копійки на утримання помічників.

Підвищувати зарплату небідним нардепам в країні майже втричі, де мінімальна зарплата 1.450 гривень, а мінімальна пенсія для 7 мільйонів пенсіонерів 1.243 гривень – аморально.

45-гривневе “покращення” від уряду Гройсмана для українців і передбачений в Держбюджеті на 2016 рік майже мільярд гривень на утримання апарату Верховної Ради – це дві різні України.

Українці стрімко бідніють: співвітчизники нардепів ледве зводили кінці з кінцями у минулому році, живучі від зарплати до зарплати, причому така ситуація спостерігається другий рік поспіль. Чи пішли б на збільшення зарплатні в такій ситуації члени парламенту тієї ж Польщі? Навряд чи.

Говорячи про те, що депутати не можуть на свою зарплату зібрати дітей до школи, члени парламенту не задаються питанням, чи можуть це зробити звичайні українці з середньою зарплатою у 3.500 гривень?

Чому збільшувати власний оклад можливо миттєво, при цьому стримуючи зарплати вчителям, науковцям, медикам? Утворюючи дефіцит робочих місць? “Ганяючи” курс валют? Допускаючи ситуацію банкрутства банків, незаконного видобутку бурштину, росту злочинності, та, навіть, гречки за 45 грн. кілограм…

Якщо конституційно ми всі рівні у своїх правах, а за європейськими стандартами зарплата народного обранця чітко залежить від розміру окладу звичайного члена суспільства, прямий обов’язок українського законотворця – створювати умови для належної оплати праці громадянам України.

Нажаль, до нинішнього складу Ради вже не прийде розуміння, що тільки після підвищення добробуту населення власної країни можна, наслідуючи Швецію чи Британію, збільшувати власні оклади. Бо обіцянки й наміри депутатів важкого після майданного 2014 року за два роки трансформувалися в звичайний популізм.

Проте, критичною точкою даної ситуації все ще лишається вибір.

Ми, 36 мільйонів виборців України, “відповідаємо за тиx, кого приручили”. Ми – головні гальмуючи складники процесу реформ в країні, бо це ми завели до Верховної Ради олігархів, не патріотів, популістів, хабарників, пристосуванців, тушок, кумів-сватів.

Ми бідні, бо – дурні? Ми бідні, бо все ще не вважаємо за необхідне робити свідомий вибір, вимагати звітності і складення мандату за зраду інтересів виборців, допускаємо виборчі маніпуляції, ігноруємо свій голос розуму при черговій продуктовій подачці . Виборча свідомість українців продовжує продукувати однотипний парламент (уряди, президентів), позбавляючи країну як політиків європейського рівня, так і гідного рівня життя для кожного за європейським стандартом.

Жити на одну зарплату – реально, якщо її рівень відображає загальний рівень розвитку країни та не є найменшим серед країн Європи.

Підняти рівень середніх зарплат до європейського мають українські реформи. Проте, вони залежать від політичної волі очільників країни, обраних, знову ж таки, нами.

Відтак, слово за зміною виборчих стандартів, вплинути й змінити які в по силах громадськості, незалежних експертів, свідомих політиків, мас-медіа.

На довиборах влітку ми побачимо, чи «бабло все ще перемагає всьо» , – експерт

Проведення проміжних виборів 17 липня  дозволить побачити не тільки дійсний рейтинг пропрезидентської сили, яка змагатиметься за кожен мандат, але й рівень політичної свідомості виборців України на прикладі   голосування  мешканців на цих 5-ти округах. Літня виборча кампанія також продемонструє, чи все ще дієвим залишається метод «бабло перемагає всьо».

 Так вважає один з лідерів Громадського руху «Рідна країна», політичний експерт Олександр Федоренко, коментуючи появу у ЗМІ інформації про можливих кандидатів у народні депутати на округах №27 в Дніпропетровську, №85 в Івано-Франківській області, №151 у Полтавській області, №206 у Чернігові і №23 на Волині.

«На квітень 2016 року в коаліції нараховували ніби то 230 депутатів,  точну кількість коаліціянтів, напевно, наразі не знають навіть в апараті Верховної Ради. Її кількісний склад  – таємниця,   голосування відбуваються з математичною необхідністю врахування кожного голосу. Здобути  5 нардепів до коаліції і таким чином  отримати незалежність від депутатських груп  – таким буде завдання для партії Президента. Йтимуть до перемоги з гаслом «мета виправдовує засоби »,  – говорить Федоренко.

Відповідно до ситуації,  округи «засіватимуть» соцдопомогою, використовуватимуть адмінресурс та «чорну» агітацію проти незалежних конкурентів  та кандидатів від демсил.

Використовуючи соцопитування та медійні технології,  штабісти «нагнітатимуть» рейтинг, вважає експерт.

«По факту, географічна локація  5 округів дасть повноцінну оцінку рейтингу президентської сили, настроям виборців, їх уподобанням. Ця інформація дозволить підготуватися партії  до позачергових виборів, які політологи передбачають вже на осінь. Десь потрібно буде знівелювати місцеву ініціативу, десь піти на перемовини чи «підгодувати» регіон , а десь «закласти яйця в різні кошики», – прогнозує політичний експерт.

Олександр Федоренко також акцентує увагу на тому, щo довибори стануть своєрідним політичним  тестом і для опозиції. Зокрема, опозиційним лідерам для перемоги доведеться йти на перемовини й висувати на округи єдиного кандидата.

«Той, хто не піде на перемовини і висуватиме свого кандидата, однозначно гратиме під президентського висуванця. Ситуації, коли 10 опозиціонерів на одному окрузі розтягують опозиційний рейтинг і приводять до перемоги одного провладника  –  не мають повторитися. Опозиція має продемонструвати вміння йти проти влади в реальному житті,  популізм тут тільки програє», – вважає експерт.

 

Нагадаємо, ЦВК призначила довибори депутатів Верховної Ради на неділю, 17 липня.

Йдеться про 5 округів.  Вибори в окрузі №27 призначені в зв’язку з тим, що обраний тут нардепом Борис Філатов став мером Дніпропетровська. В окрузі №206 вибори призначені через те, що обраний в ньому депутатом Владислав Атрошенко став мером Чернігова.
В округах №85 і №151 вибори призначені у зв’язку з тим, що обрані в них депутатами Ігор Насалик і Тарас Кутовий були призначено 14 квітня міністрами енергетики та аграрної політики відповідно. В окрузі №23 виберуть заміну народному депутату Ігорю Єремеєву, загиблому в серпні 2015 року.

 

Цинічна «битва за метал» може зірвати завершення будівництва чорнобильського «Укриття»

Голова Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у 2014-2016 рр. Микола Томенко повідомив, що до нього звернулись представники громадських організацій чорнобильців, які інформують про те, що останнім часом знову активізувалась боротьба за ринок металу на території Чорнобильської зони відчуження, і заручником такої ситуації може стати робота із завершення будівництва об’єкту «Укриття», який, як відомо, заплановано здати у листопаді 2017 року.

За словами М. Томенка, протистояння різних «металевих мафій» ставлять під загрозу насамперед нормальну роботу колективу Чорнобильської АЕС. До речі, згідно з інформацією громадських організацій, у заступників керівника ЧАЕС вже були проведені обшуки.

Микола Томенко нагадав, що свого часу подібна історія зі спробами різних груп впливу знайти механізми заробітку на Чорнобилі ледь не зірвала реалізацію проекту будівництва «Укриття». З нагоди 30-х роковин Чорнобильської трагедії керівництво нашої держави обіцяло міжнародній спільноті усіляко сприяти наведенню порядку та завершенню проектів. «Але після відзначення цієї сумної дати Чорнобильська зона відчуження, на жаль, знову стала розглядатися як територія заробітку. Зокрема, активізувалася нова хвиля – «битва за метал», – зауважив М. Томенко.

Він нагадав, що в останній період діяльності як Голови парламентського Комітету він активно займався чорнобильською тематикою, а тому він вважає важливим інформувати про нинішню ситуацію керівництво Європейського банку реконструкції та розвитку, який є гарантом фінансування робіт щодо об’єкту «Укриття».

«Можливо, ЄБРР вдасться зупинити цю цинічну «битву за метал» у Чорнобилі, успішно завершити будівництво об’єкту «Укриття» та не дати Україні зганьбитися перед країнами-донорами та міжнародною спільнотою», – підсумував Микола Томенко.

Джерело: Сайт М.Томенка

Микола Томенко допускає свою учать у довиборах до парламенту 17 липня

Коментуючи чернігівським журналістам довибори у п’яти округах, які ЦВК призначила на 17 липня цього року, лідер Громадського руху «Рідна країна» заявив, що допускає свою участь у них, зокрема, на 206-му окрузі. Про це пише чернігівське видання «Високий вал».

«Будь-які вибори – це своєрідна війна, а в нинішніх українських реаліях ці довибори стануть своєрідною війною між «країною Рошен» і державою Україна, – зазначив М. Томенко. – Тобто, або у нас і далі зміцнюється владно-олігархічна система, або ситуація змінюється в інший, український, більш народний тренд».

«Що я маю на увазі? На сьогодні для Президента та олігархів, з якими він співпрацює, надзвичайно важливо повністю закріпитися при владі. А це означає – необхідно отримати додаткові чотири депутатські мандати для проведення відповідних рішень в інтересах свого бізнесу та своєї команди в парламенті. Ці чотири мандати необхідні, щоб мати більшу можливість зібрати 300 голосів для внесення змін до Конституції, щоб надати так званий «особливий статус» Донбасу, закріпити контроль за місцевим самоврядуванням та судовою системою до 2019 року тощо», – пояснив Томенко.

Тому, на його думку, нині треба зібрати українські патріотичні, демократичні сили, які заявляють про себе як про опозицію до олігархічної влади, та дуже серйозно подумати, як далі бути.

«Треба домовитись про погодженого єдиного кандидата в кожному окрузі на цих довиборах, і тоді нам легше буде протистояти владі грошей олігархів, адмінресурсу», – вважає Томенко. Такий єдиний кандидат, на думку політика, дасть можливість суспільству у непростий період чітко обирати між кандидатом від нинішньої влади, що співпрацює з олігархами, та між кандидатом, який репрезентує український і неолігархічний шлях розвитку України.

«Тому ми ведемо зараз переговори з різними політичними силами, до мене вже багато людей зверталися щодо цього. Я готовий дати згоду бути єдиним кандидатом від нинішньої демократичної та української опозиції до влади (від «Батьківщини», Радикальної партії, «Самопомочі» та інших сил, які сьогодні не підтримують олігархів). Але якщо буде десять кандидатів-демократів і один кандидат від влади – роздавати гроші і прикриватися адмінресурсом, тоді я в цій історії участі не братиму, оскільки вона може трагічно закінчитися», – зазначив Микола Томенко.

«Одна з причин позбавлення мене мандату – треба було якось «зліпити» у парламенті коаліцію з 226 голосів. Міркували так: якщо мандат у Томенка забрати, то замість нього зайде «нормальний чоловік» і підпише коаліційну угоду. Мій один мандат сам Президент дав вказівку забрати, то можна собі уявити ціну п’ятьох мандатів у нинішній ситуації!», – резюмував політик.

Джерело: Сайт М. Томенка