У Києві відкрили меморіальну дошку Михайлові Драй-Хмарі

У Києві відкрили меморіальну дошку Михайлові Драй-Хмарі

Сьогодні, з нагоди 125 річниці від дня народження українського поета, літературознавця, перекладача Михайла Опанасовича Драй-Хмари у Києві, на будинку по вул.Садовій,1, де він жив, відкрито меморіальну дошку.

Відкриття цієї меморіальної дошки стало можливим завдяки ініціативі фонду «Рідна країна», а також декану юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Івану Гриценку.Меморіальну дошку виготовлено Київською творчою майстернею архітектури, скульптури та дизайну сім’ї Рачковських (Олександром і Максимом Рачковськими).

“Днями виповнилося 125 років з народження Михайла Опанасовича. Проте, це тільки формальний привід для вшанування його пам’яті. Це треба було зробити набагатор років раніше: пам’ять  про таких видатних особистостей ціннісно по-іншому змушує сприймати сьогодення, творчі доробки – збагачують національну літературну спадщину”, – зазначив під час церемонії відкриття Микола Томенко.

Участь у відкритті меморіальної дошки взяли представники “Муніципальної ліги Києва”.

За словами голови ГО “муніципальна ліга Києва” Олександра Федоренка,українці сьогодні, в часи кризових потрясінь, особливо потребують відчуття тісного духовного зв’язку з минулим.

“Українці, що відважно сповідували свою національність -українство- в роки царської Росії та НКВД, вели героїчне життя. Драй-Хмара, один з таких Героїв. А українські герої минулих поколінь – приклад для  наслідування завжди” – вважає Олександр Федоренко.

Пам’ятка. 10 жовтня 2014 року виповнилося 125 років з дня народження українського поета, літературознавця, ученого-філолога, перекладача Михайла Драй-Хмари.

Професор Кам’янець-Подільського університету, інституту народної освіти. 1923–1929 — професор кафедри українознавства Київського медичного інституту. Працював у НДІ мовознавства при ВУАН. Перша монографія – “Леся Українка. Життя і творчість”

Двічі заарештований.Другий раз  – зіслання на 5 років на Колиму. Реабілітовано 1939.

Михайло Драй-Хмара знав 19 мов. Це майже всі слов’янські (адже його спеціалізацією як ученого було слов’янознавство): українська, російська, білоруська, польська, кашубська, чеська, сербська, хорватська, болгарська. Знав він низку давніх мов — старослов’янську, старогрецьку, латину, санскрит. Знав новітні європейські мови — румунську, французьку, німецьку, італійську, фінську. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович, стала англійська.

ЛЕБЕДІ

На  тихім  озері,  де  мріють  верболози,
давно  приборкані,  і  влітку  й  восени
то  плюскоталися,  то  плавали  вони,
і  шиї  гнулися  у  них,  як  буйні  лози.

Коли  ж  дзвінкі,  як  скло,  находили  морози
і  плесо  шерхнуло,  пірнувши  в  білі  сни,  –
плавці  ламали  враз  ті  крижані  лани,
і  не  страшні  були  для  них  зими  погрози.

О,  ґроно  п’ятірне  нездоланих  співців!
Крізь  бурю  й  сніг  гримить  твій  переможний  спів,
що  розбиває  лід  одчаю  і  зневіри.

Дерзайте,  лебеді:  з  неволі,  з  небуття
веде  вас  у    світи  ясне  сузір’я  Ліри,
де  пінить  океан  кипучого  життя.

перше хірурги провели операцію з пересадки “мертвого” ??серця

Австралійські хірурги вперше в світі провели операцію з пересадки мертвого серця. Цей підхід, який вже назвали медичним проривом, допоможе врятувати набагато більше пацієнтів.

Австралійським фахівцям вперше в світі вдалося повернути до життя три “мертвих” серця і пересадити їх пацієнтам. Лікарі лікарні Святого Вінсента в Сіднеї використовували метод, розроблений Віктором Чанг з Кардіологічного науково-дослідного інституту з пересадки органів. 57-річна Мішель Грибилас, 44-річний Ян Деймэн і ще один пацієнт поки знаходяться на відновленні.

Як вважають медики, завдяки цьому методу, який зменшує кількість пошкоджень і робить серце більш стійким до трансплантації, вони зможуть рятувати на 30% більше життів.

Раніше для пересадки використовували серця від донорів, чий мозок вже помер, а серце ще продовжує битися. Його вилучали, і в ємності, наповненій льодом, везли до реципієнта. Однак, чим більше часу серце “їде” до пацієнта, тим більше погіршується стан органу і, в кінцевому підсумку, орган може стати непридатним до пересадки.

Зараз же хірурги навчилися повертати до життя серце, яке перестало битися. Після його вилучення орган поміщають в спеціальний бокс – Transmedics machine – систему життєзабезпечення, яка підтримує серце в робочому стані, мінімізуючи збиток органу, до моменту пересадки.

Після укусу акули дівчинка першим ділом попросила сфотографувати її

В Австралії акула вкусила 13-річну Кірра Белль Олссон, проте дівчинку це абсолютно не злякало – першим ділом вона попросила сфотографувати її, щоб викласти знімок в соціальну мережу, передає УНН з посиланням на іноземні ЗМІ.

У лікарні потерпіла вразила медиків тим, що була в гарному настрої і постійно жартувала.

Дівчинка-серфер рано вранці відправилася на пляж. Ловлячи хвилю, вона наїхала прямо на спину акулі. За словами Кірри Белль, вона не відразу відчула біль від укусу, тому в першу мить подумала, що за ногу її схопив хтось із друзів, потім вона почала голосно кликати на допомогу. Після цього акула відпустила її.

Друзі школярки допомогли їй вибратися на берег, де їй була надана перша медична допомога. Після цього Олссон доставили в місцеву лікарню, де лікарі діагностували у жертви акули кілька глибоких ран.

Батько дівчини пізніше розповів, що гідрокостюм, який був на його донці, захистив Кірру від важких травм. Через два тижні дівчинка сподівається знову повернутися в океан.

День захисника України відзначатиметься 14 жовтня – Указ Президента

Сьогодні – Покрова

14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. „Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем”. В українських селах і до сьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки – пора наймасовіших шлюбів в Україні.

Свято Покрови посідає почесне місце серед пошанованих свят на Україні. Що цікаво – шанується воно одночасно і християнами і рідновірами України, тільки зміст свята, навіть за однакової назви, зовсім різний.

Свято Покрови Матері Слави в Колодарі православних рідновірів ознаменовує засинання Природи, та вкривання Землі на зиму. Справді, в жовтні перші дерева втрачають листя, всі плоди уже дозріли: „Прийшла Покрова – на дереві голо”. Сивий Яр вступає в свою повну силу в першу п’ятницю, після дев’яти днів від осіннього рівнодення і ми вшановуємо Покрову Матері Слави. Це також свято вояцької честі та звитяги, на якому оборонці Матері-Землі показують свою вправність.

Незвичайна популярність та величність свята Покрови пояснюється дуже просто, хоч цього вперто не бажають визнавати і помічати представники християнства. Корені виникнення свята сягають сивої багатотисячолітньої давнини і пов’язані з космічним станом природи і, відповідно, особливим етапом у житті людини.

Які ж це особливості?

Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває Землю або листям, або снігом.

До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.

До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на Землі (в тому числі сівба озимих) – завершений хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай (достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть свій початок весільні осінні тижні. Це свято – покровитель весіль, початок сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту. Це вже потім під впливом християнства воно оформилося у те, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: „Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку”, „Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду”, „Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою”.

А на Поділлі дівчата казали: „Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу – най ся дівкою не мучу!”

Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову сніг – буде багато весіль.

Сніг дає привід порівнювати сніговий покрів з весільним покривалом, а оскільки в цей час свідомо призначене і свято Пресвятої Богородиці, то ці порівняння розповсюджуються і на неї.

У багатьох народів, зокрема і у слов’ян, покривало (фата) вважалося дуже важливою весільною оздобою, взагалі слугувало ознакою заміжжя. За описами арабського письменника XII ст. свідчиться, що якщо комусь подобалась дівчина, то він накидав їй на голову покривало і вона мусила стати його дружиною (точніше, мабуть, це була пропозиція до шлюбу). Та і зараз ми знаємо, що весільна фата ще широко представлена у весільному обряді.

Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка – це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова – найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів – період весіль, і юнки залюбки брали участь у весільних обрядодійствах.

В Карпатській Україні до Покрови остаточно поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки. Тому й казали: „Прийшла Покрова – сиди, чумаче, вдома”.

Для того, щоб усi члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над iконою Богородиці, і розвiшувала його над вхiдними дверима. Пiд ним ставали, як йшли до церкви, i проказували:

Пресвята Покрiвонько,
Перед твоїм кривалом
Голови схиляємо.
Прохаємо, Покрiвонько,
Од лиха укрити,
Здоров’ячко наше
Знов нам обновити.

На Покрову майстри сходилися і покривали дах вдовиці чи сироті „би щастя їх судьбу від нещастя накрило…”, що свідчить про існування давнього благородного звичаю допомагати членам Роду, які потребують цього.
Покрова – це також старовинне народне свято, пов’язане з культом поминання Предків та творення нових родин.

На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з Півдня дув низовий вітер, зима буде теплою, якщо дув вітер із Півночі – холодною, із Заходу – сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою. Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не випав, то його не буде і в листопаді.

Цікаво, що в народі зберіглося повір’я , що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: „Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря – добром”.

Свято Покрови було введено у християнство в 10 столітті і має під собою чи то легенду, чи то подію, яка відбулася в Царгороді (Константинополі). Місто було оточене чужинцями (за різними джерелами – то могли бути як давні руси (скити) на чолі з князем Аскольдом, так і агаряни (магометани – араби або турки), і Божа Мати начебто покрила своїм омофором городян, які молилися на всенічній службі у Влахерській церкві.

Це побачив святий Андрій: пiд церковним склепiнням з’явилася Пресвята Богородица в оточеннi ангелiв, пророкiв i апостолiв і накрила своїм омофором православних християн. Це було провістям перемоги. Так і сталося: невдовзі надійшли воїни-захисники і звільнили населення від нападників.

Тобто християнське свято Покрова святої Богородиці запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від нападників. Причому за церковним календарем це звичайне собі невеличке святце, присвячене, практично, незначній події.

Візантійський патріарх проголосив (канонізував) „Свято Похвали Богородиці”, яка „допомогла візантійцям затопити скитів у Босфорі” (ще одне розходження – вже саме скитів). У п’яту суботу великого посту (а це, як відомо, навесні) греки з акафистом хвалять „Покрову” за таке „покровительство”.

Як бачимо, наведені джерела, а вони не єдині, засвідчують досить туманне, неоднозначне, малозначиме та порівняно нещодавнє походження свята. Одночасно бачимо досить вузьку „спеціалізацію” християнського свята – порятунок від ворога.

Очевидно, цей сюжет і прислужився тому, що для козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. В козацькій думі про Самійла Кішку співається:

А срібло-золото на три частини паювали:

Первую часть брали, на церкви накладали,

На святого Межигорського Спаса,
На Терехтемировський монастир,
На святую Січовую Покрову давали –
Котрі давнім козацьким скарбом будували,
Щоб за їх, встаючи і лягаючи,
Милосердного Бога благали.

Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.

Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в час другої світової війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації батьківських земель, теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Богородиці. Отже сьогодні Покрова – це свято не тільки народне і релігійне, а й національне.