От бачу, як черговий прояв публічного УКРАЇНОНЕНАВИСНИЦТВА від мажорів в Києва закінчиться…традиційними ВИБАЧЕННЯМИ.
ЯК ЗАВЖДИ…
Чого ж бракує численній армії владців і правоохоронців, які не навчені воювати за Україну, щоб зупитити вакханалію УКРАЇНОНЕНАВИСНИЦТВА і хамства УКРАЇНОФОБІВ?
1. ЗАКОНОДАВСТВО.
В період дії правового режиму воєнного стану було зроблено певні кроки щодо визначення термінів пропаганди УКРАЇНОНЕНАВИСНИЦТВА.
Так в Закону України “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії” від 21 березня 2023 року, зокрема в його 3 статті читаємо:
“Українофобія – дискримінаційні дії, публічно висловлені заклики, у тому числі в медіа, у літературних та мистецьких творах, що заперечують субʼєктність Української держави, української нації, боротьбу проти підкорення, експлуатації, асиміляції Українського народу, а також правомірність захисту політичних, економічних, культурних прав Українського народу, розвитку української національної державності, науки, культури, зневажають питомі етнокультурні ознаки українців, ігнорують українську мову та культуру”.
Натомість, вже майже 2 РОКИ ВРУ досі не встановила ЖОДНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, навіть адміністративної, за прояви українофобії.
Ба більше, в 2009 році ми разом із Володимиром Мойсиком внесли зміни до 338 статті Кримінального кодексу України згідно яких:
“ПУБЛІЧНА НАРУГА над Державним прапором України, Державнии Гербом України або Державним Гімном України карається штрафом штрафом до пʼятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або АРЕШТОМ на строк до шести місяців або ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ на строк до трьох років”.
І хто заважає КАРАТИ україножерів у відповідності до 338 статті ККУ?
В той же час, попри обіцянки, так і не ухвалено Закон “Про державні символи України, порядок їх використання та охорони”.
2. УКРАЇНОНЕНАВИСНИЦТВО у діяльності філії Російської православної церкви в Україні?
Як відомо, під тиском громадськості, ВРУ ухвалила 20 серпня 2024 року Закон України “Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій”. Закон дав визначення “ідеології русского міра” та прописав механізм припинення діяльності релігійних організацій афільованих із забороненою в Україні Російською православною церквою, які пропагують “ідеологію русского міра”.
В той же час, цей припис набуває чинності за 9 місяців після публікації Закону. Попри те, що пройшло вже майже 5 місяців, КМУ досі не затвердив Порядку проведення дослідження щодо питання наявності ознак афільованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена.
І що і хто заважає Уряду готувати нормативну базу для виконання вищезгаданого Закону?
В той же час відбувається ТОТАЛЬНЕ ЗАТЯГУВАННЯ судами та ІГНОРУВАННЯ виконавчою службою рішень про повернення Державі соборів та церков, які мали статус обʼєктів історико-культурної спадщини.
3. Набуття ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ за умов складання іспитів з основ Конституції, історії України та володіння державною мовою.
Дану вимогу в Законі України “Про громадянство” було ухвалено в березні 2023 року, а Порядок складання іспитів було затверджено КМУ лише 30 травня 2024 року і досі відсутня офіційна інформація про ВИКОНАННЯ цього важливого припису поваги до України.
Водночас, вже проголосовано в першому читанні законопроект про так зване множинне громадянство, який передбачає фактичну відміну вищезгаданих іспитів. Цинізм ситуації ще й у тому, що допомогли проголосувати за скасування поваги до Української державності, її історії та мови депутати із забороненої партії пропагандистів “русского міра”, які вже давно мусили відбувати термін увʼязнення за державну зраду та колабораціонізм, а не голосувати у вищому законодавчому органі України.
П.С.
Тож, як бачимо, навіть попри куце і недосконале законодавство є достатньо підстав для того, щоб провести реальне очищення України від УКРАЇНОНЕНАВИСНИЦТВА та УКРАЇНОФОБІВ.
Було б бажання і політична ВОЛЯ.
