У самому серці столиці, на Подолі, відбулася щемлива та надзвичайно важлива акція. Кияни, громадські активісти та родичі бранців зібралися разом, щоб нагадати світові про тисячі українських цивільних, яких ворог досі незаконно утримує в полоні.
Заручники без зброї: кого ховає за стінами невідомості ворожа система
Цивільні заручники – це люди без зброї та військових одностроїв. Це лікарі, які виконували свій обов’язок, вчителі, які відмовилися йти на компроміс із совістю, волонтери, що рятували інших, та звичайні перехожі, яких війна заскочила у власних домівках чи на вулицях рідних міст.
Сьогодні всі вони стали заручниками жорстокої системи, яка намагається стерти їхню ідентичність. Їх тримають у нелюдських умовах, за зачиненими дверима невідомості, без зв’язку із зовнішнім світом.
«Ми не маємо права звикати до їхньої відсутності. Кожен день у неволі – це секунди, хвилини, години та дні тортур та страху. Але водночас це час, коли вони тримаються за одну-єдину надію: «Про мене пам’ятають», – зазначають організатори акції.
Ця акція стала живим маніфестом та голосом за тих, у кого цей голос тимчасово відібрали. Головна мета заходу – кричати на весь світ про злочини окупантів і не дати темі цивільних полонених зникнути з міжнародного порядку денного.
Кожен піднятий плакат, кожен погляд, сповнений болю та рішучості, і кожне згадане ім’я – це тоненька, але нерозривна ниточка, яка пов’язує полонених із рідним домом і дає їм сили жити далі.
Ситуацію навколо проведення акції та важливості підтримки полонених прокоментував голова Подільської РДА Володимир Наконечний:
«Поділ завжди був і залишається простором свободи, але сьогодні тут панував особливий концентрований біль і водночас – неймовірна сила духу. Ми не маємо права мовчати. Цивільні громадяни, яких Росія кинула до катівень, не є комбатантами, їхнє затримання – це пряме порушення всіх норм міжнародного гуманітарного права та кричущий військовий злочин.
Наш обов’язок тут, у тилу – бути їхнім рупором. Громада Подолу та всього Києва стоїть пліч-о-пліч із родинами полонених. Ми не забули. Ми не пробачили. Ми будемо боротися за кожного і кожну, показуючи ворогу, що українці своїх не залишають. Поверніть людей додому – вони мають жити, а не виживати в катівнях!»
Київ продовжує боротьбу на всіх фронтах – інформаційному, дипломатичному та волонтерському. Головне гасло, яке лунало над Подолом, залишається незмінним: «Поверніть людей додому!»
