В рамках проекту #Нашбюджет. Ганебні зміни до Держбюджету: у всіх забрали і прокуратурі віддали

В рамках проекту #Нашбюджет. Ганебні зміни до Держбюджету: у всіх забрали і прокуратурі віддали

13 липня 2017 року Верховна Рада України мінімально необхідною кількістю голосів (226) проголосувала за зміни до Державного бюджету України на 2017 рік. При дефіциті бюджету в розмірі 77,547 млрд. грн. депутати додали до видаткової частини бюджету ще майже  26 млрд. грн. (25 969 231,8 тис. грн.).

Основною причиною збільшення видатків бюджету став брак коштів на виплату субсидій населенню, не дивлячись на те, що перед прийняттям бюджету-2017 голова Уряду Володимир Гройсман заявляв, що коштів на субсидії вистачить.

Сума, яку парламент виділив на виплати по субсидіям внесеними змінами до бюджету становить 14,1 млрд. грн. Куди ж депутати планують витратити ще майже 12 млрд. грн.?

Проаналізувавши зареєстрований законопроект № 6600 «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» можна прийти до висновку, що влада в черговий раз «дбаючи про населення» в першу чергу подбала про себе.

Ось куди підуть основні суми коштів із 12 млрд. грн. за зареєстрованою версією змін «не субсидійних» коштів.

На утримання Апарату Верховної Ради України внесеними змінами до бюджету додано 39, 074 млн. грн.

На Державне управління справами додано 241, 16 млн. грн., з яких 200 млн. грн. виділено на «виконання невідкладних заходів» у багатостраждальному Маріїнському палаці, ремонт якого триває з 2007 року, і, судячи з усього, триватиме ще стільки ж.

На «підтримку реалізації комплексної реформи державного управління», розпорядником коштів за якою є Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України виділено 300 млн. грн.

Генеральній прокуратурі України, при виділених до цього 5,015 млрд. грн., додали ще 550 млн. грн. – з  них 450 млн. грн. на підвищення зарплат».

Міністерство внутрішніх справ отримало рекордні 2,077 млрд. грн.., з яких 1,5 млрд. грн. підуть на підвищення окладів (в бюджеті це звучить як «забезпечення діяльності підрозділів, установ та закладів Національної поліції України»).

Для прикладу – Міністерство оборони України з бюджету додатково отримає «лише» 352, 84 млн. грн., тобто майже в 6 разів менше ніж МВС.

Повезло також деяким іншим міністерствам. Так, Міністерство соціальної політики України отримає додаткових 45, 83 млн. грн.

Міністерство інфраструктури України отримає 123,3 млн. грн.

А от Міністерство фінансів України отримає більше за МВС – 2,5 млрд. грн., з яких 2,07 млрд. перепадуть Державній фіскальній службі.

            Міністерство юстиції України отримає додаткових 579,23 млн. грн.

Вища рада правосуддя – 150 млн. грн.

Служба безпеки України – «скромні» 100 млн. грн.

А от Міністерству закордонних справ України, на думку Кабміну, який готував зміни до бюджету, лишні кошти не потрібні – в МЗС «забрали» 26, 15 млн. грн. виділених на «функціонування закордонних дипломатичних установ України та розширення мережі власності України для потреб цих установ»; 2 млн. грн., виділених на реалізацію повноважень МЗС своїх повноважень; 1 млн. грн. на «забезпечення головування України у міжнародних інституціях»; 417, 6 тис. грн. на професійне навчання працівників МЗС; 1 млн. грн. на фінансову підтримку забезпечення позитивного іміджу України та 2 млн. грн., на «документування громадян та створення і забезпечення функціонування інформаційно-телекомунікаційних систем консульської служби». Тобто, на міжнародній арені з Україною все гаразд, імідж забезпечено.

Не забули депутати «подбати» і про населення.

Так, на 15 млн. грн. зменшена «часткова компенсація відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім’ям та одиноким громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла».

16,5 млн. грн. вилучено із «здешевлення вартості іпотечних кредитів для забезпечення доступним житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов».

Із виділених в бюджеті-2017 коштів на «соціальну підтримку громад» у сумі 11, 424 млн. грн. змінами до бюджету було вилучено всі 11, 424 млн. грн.

Така сама історія сталась і з «інвестиціями на підтримку соціального розвитку територіальних громад» – всі 17, 463 млн. грн., закладені в бюджет до цього були дбайливо вилучені. Реформування самоврядування в дії.

Також повністю скасовано будівництво Канівської ГАЕС – всі 718,118 млн. грн. держава передумала видавати.

Таким чином, майже всі 12 млрд. грн. із додатково виділених депутатами бюджетних коштів, які не йдуть на субсидію, підуть на утримання та «покращення життя вже сьогодні» працівникам державних структур. Що ж, декларуючи всеосяжне переживання за долю та добробут населення, Уряд та Парламент йдуть протоптаною стежкою – в першу чергу дбають про себе.

Ознайомитись із поіменним списком народних депутатів, які взяли на себе відповідальність за прийняття таких ганебних змін до бюджету, можна тут.

Громадський рух Миколи Томенка “Рідна країна”

Депутати намагаються не скасувати, а вчергове узаконити недоторканність?

Історія з депутатською недоторканністю виявилася надзвичайно цікавою і тестовою: вона є своєрідним індикатором на принциповість, послідовність і професіоналізм українських політиків загалом і депутатів зокрема.

Склалася ситуація, коли частина так званих «конструктивних» опозиціонерів, які зранку критикують владу, а ввечері її підтримують, знайшла унікальний метод пропіаритись на темі депутатської недоторканності, в той же час по суті нічого не змінивши у цій ситуації, тобто, так і не позбавившись цього «феодального елементу» української політичної системи.

Сьогодні так звана «європейська конструктивна опозиція», що піднімає багато галасу довкола цієї теми, ДІЄ ТАК САМО, як вона діє й у парламенті: вона нібито «принципово проти» злочинної влади, але водночас зі складу провладної фракції виходити не збирається…

Що ж сьогодні пропонується:

• залишити ортодоксальну, феодальну недоторканність чиновників, якої не існує в жодній цивілізованій європейській країні;
• забути про свої обіцянки щодо скасування недоторканності під час двох революцій на Майданах;
• забути про зобов’язання, чітко зафіксовані у тексті Коаліційної Угоди: «Ми забезпечимо рівність усіх посадових осіб держави перед законом, обмежимо всі види імунітетів від кримінального переслідування. Будучи відкритими та підзвітними перед суспільством, ми будемо керуватися у своїй діяльності виключно правом, скасуємо депутатську недоторканність та будемо нести повну відповідальність за свої дії перед Українським народом». До речі, більшість так званих «опозиціонерів» з БПП досі лишаються у складі цієї коаліції та мають виконувати її настанови;
• реалізувати хитру схему, як лишити депутатську недоторканність, натомість запровадивши швидкий механізм її зняття…

Тому зараз так звані «активісти» разом з «конструктивними опозиціонерами»-депутатами вимагають негайно ухвалити зміни до Закону «Про Регламент Верховної Ради України» в частині зміни процедури розгляду питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України. Зокрема, новими змінами мінімізується розгляд відповідного подання на народного депутата Регламентним комітетом шляхом скорочення процедури розгляду цього питання (з 20 до 1 дня), тимчасово забороняється виїзд за кордон депутата, з якого хочуть зняти недоторканність тощо.

Але спрощена процедура НЕ Є СКАСУВАННЯМ недоторканності! Це, фактично, її чергове УЗАКОНЕННЯ!

Як на мене, така ініціатива – гірша за позицію тих депутатів, які просто бояться розглядати це питання у сесійній залі і, умовно кажучи, ховають голову у пісок.

Вихід лише один: законопроект № 1776, поданий Президентом 16.01.2015 р., який вже набрав 365 голосів «за», який пройшов процедуру розгляду Конституційним Судом, на який є відповідний висновок Комітету і для якого лишилось ЛИШЕ ОДНЕ ГОЛОСУВАННЯ!

Цей законопроект просто виключить частину першу та третю ст. 80 Конституції України стосовно депутатської недоторканності («Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані»).

Тому нинішні хитрі схеми «конструктивних опозиціонерів» є нічим іншим, як звичайним випусканням пари, а не вирішенням проблеми зі скасуванням депутатської недоторканості, на яке чекає суспільство.

Микола Томенко, лідер Громадського руху «Рідна країна»

 

Джерело: Обозреватель

Безвіз – це перемога, але не для всіх через тотальну бідність

Коли мова йде про кілометрові черги до візових центрів за біометричними паспортами та масовий попит українців на закордонні подорожі, чомусь випадає з зору той факт, що переможний безвізовий режим з Євросоюзом (а це дійсно політична перемога!) не є фактом того, що всі громадяни України чи їх більша частина, скористаються правом вільного перетину кордону. Точніше навіть, не зможуть скористатися в силу об’єктивних обставин, таких як суцільна бідність.

Сьогодні президент під час саміту Україна – ЄС у Києві заявив, що понад 100 тисяч українців скористалися правом безвізового в’їзду на територію Європейського Союзу з 11 червня цього року. І всі ці громадяни за словами глави української держави, на власні очі побачили, що таке ЄС і чому Україна йде туди і за що бореться “молода українська держава”.

Проте, 100 тисяч українців – це не більшість населення держави. І доказом того , що саме переважна більшість нічого не отримала від запровадження безвізу, є одне з останніх досліджень Інституту Горшеніна і представництва Фонду Фрідріха Еберта в Україні та Білорусі. Так, 71,6% опитаних заявили, що не дивлячись на скасування віз, не планують їхати в країни Європи в найближчий рік. Головна причина – відсутність грошей на поїздку.

Таким чином висновок є тільки один – молода українська держава має боротися з суцільною бідністю свого населення, з тим рівнем життя, що обмежує права й можливості українців.

Достоту говорити про ті 100 тисяч співвітчизників, які скористалися правом безвізу, бо переконаний, що до Європи влітку, з 11 червня, поїхали не пенсіонери і не бібліотекарі сільських шкіл. І навіть, не громадяни з провінційних міст і містечок, де рівень життя та середній рівень заробітної плати в декілька разів нижче від міст-мегаполісів.

Переконаний, що владі слід звернути увагу на те, чому більше ніж половина українців ніколи в житті не були за кордоном: те ж соцопитування Інституту Горшеніна – 57,1% українців ніколи не виїжджали за межі України. Мабуть, не від хорошого життя, і не від відсутності вільного часу чи відстані до міжнародних аеропортів.

Все що відбувається сьогодні – наша реальність. І люди, з пенсіями у 50 доларів та зарплатами у 150 НІКОЛИ не зможуть «випити кави в ЄС …». І їх життя з прийняттям безвізу ніяким чином не змінилося, хоча мало би! Бо буденність більшості українців – не залежить від «вікна в Європу», тому що ця буденність прямо залежна від державної фінансової, освітньої, соціальної, оборонної політики влади! Поки така політика не буде соціально-спрямованою, країни Євросоюзу можуть не перейматися масовим напливом українців – бідність співвітчизників не дозволить побачити їм на власні очі ні Парижу, ні Відня.

Керівник Київського партійного осередку «Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна» Олександр Федоренко, Блог https://lb.ua

Досить брехати: СКАСУЙТЕ НЕДОТОРКАННІСТЬ!

Знову актуалізувалася тема скасування депутатської недоторканності, яка має вже кількадесятилітню історію. З 2000-го року кожна політична сила, йдучи на вибори, обіцяє позбавити депутатів недоторканності, але всі дружно про це забувають, щойно потрапляють у стіни парламенту. Тому й сьогоднішні палкі гасла «борців за рівність і справедливість» виглядають лише як недолугий піар. Чому – поясню далі.

Вибіркове зняття недоторканності – маніпуляція ГПУ

Історія зі зняттям депутатської недоторканності у нинішньому скликанні парламенту дійшла своєї критичної межі. Така практика дедалі більше набуває  ознак політичного маразму або циркового дійства: по-перше, позбавлення недоторканності є здебільшого вибірковим, а по-друге – воно  не має логічного завершення, тобто  судового рішення про покарання. Тож нинішні історії з позбавленням депутатської недоторканності, вочевидь,  є  спробами правоохоронців у різний спосіб впливати на депутатів: карати норовливих, домовлятися з непоступливими, шантажувати «кого треба».

На моє переконання, Генпрокуратура має нести відповідальність за звинувачення на адресу народних депутатів у серйозних злочинах, які потім не підтверджуються відповідними судовими рішеннями. Як приклад: пролунали голосні звинувачення депутатів С. Мельничука та І. Мосійчука, їхня вина не доведена, вони далі працюють у Верховній Раді.  Виходить, що Генпрокуратура ввела в оману український народ, народних депутатів, у яких просила дозволу на зняття недоторканності з їхніх колег, та, відповідно, вчинила неправомірні дії щодо цих  депутатів? То чи не було би логічним тепер порушити справи проти тих працівників Генпрокуратури, які вели слідство і давали неправдиві свідчення у ВР?

Отже, щоб правоохоронці не спекулювали й не маніпулювали процедурою зняття депутатської недоторканності, варто скасувати недоторканність з УСІХ народних депутатів.

Депутатській недоторканності вже 21 рік

Вперше у новітній історії України статус недоторканних депутати отримали з ухваленням Конституції 28 червня 1996 року, тобто 21 рік тому. В Основному Законі, незалежно від змін, які вносилися потім до Конституції, досі залишилася норма щодо депутатської недоторканності (ст. 80, розд. IV Конституції України).

Фактично одразу після ухвалення Конституції низка експертів поставила під сумнів необхідність такого надсерйозного захисту народних депутатів, і вже тоді багато фахівців висловлювались або за ліквідацію недоторканності взагалі, або за обмеження її так званим парламентським імунітетом.

У 2000-му році тодішній президент Л. Кучма ініціював всеукраїнський референдум, де одне із запитань було присвячене недоторканності. Нагадаю, за результатами всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р., на запитання «Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності…?» позитивно відповіли 89% громадян. Відтоді під час кожної парламентської виборчої кампанії одна, дві чи більше політичних сил брали на себе зобов’язання, потрапивши до парламенту, ліквідувати депутатську недоторканність.

10 років пустих обіцянок

Найвиразнішою в цьому сенсі стала кампанія блоку «Наша Україна – Народна самооборона» (НУНС), лідери якої за ключовий слоган на виборах 2007 року (тобто 10 років тому) взяли саме необхідність скасування депутатських недоторканності та привілеїв. Їхнє головне гасло саме так і звучало: «Ми скасуємо депутатську недоторканність!». 

Нагадаю, перша п’ятірка НУНС виглядала так: Юрій Луценко, В’ячеслав Кириленко, Арсеній Яценюк, Анатолій Гриценко, Микола Катеринчук. Після обрання до парламенту про цю вимогу «забули».

Скасування недоторканності вже 2 роки «законсервоване» у Верховній Раді

Чергова хвиля боротьби з депутатською недоторканністю нагадала про себе за президентства В. Януковича і була предметно реалізована в законопроекті Президента Петра Порошенка: 16 січня 2015 року він подав до парламенту проект закону «Про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів та суддів» (№ 1776) як невідкладний.

Станом на сьогодні цей законопроект  схвально голосувався у Верховній Раді двічі: перший раз — про внесення його до порядку денного сесії (297 голосів «за»), другий — про скерування його на розгляд Конституційного Суду (365 голосів «за»). З лютого до кінця червня 2015 р. президентський законопроект розглядався у Конституційному Суді, потім повернувся до профільного Комітету, і з грудня 2015р. «очікує розгляду» в парламенті.

Проти скасування недоторканності — лише 2 народних депутати

Нині у кулуарах Верховної Ради більшість народних депутатів коментують голосування цього законопроекту десь на кшталт: «Я за, але багато проти, тому немає 300 голосів…». І нібито саме тому, як каже Андрій Парубій, він не виносить на розгляд законопроекти, на ухвалення яких немає голосів…

Але хочу запевнити: голосів більше ніж достатньо!

Ніхто не сперечатиметься, що депутати – це принципові та послідовні люди, які зобов’язані не лише виконувати свої обіцянки, а й відповідати за свої вчинки. Оскільки йдеться про один і той самий текст законопроекту, запропонований П. Порошенком, то за нього вже голосували у парламенті й набрали 365 голосів «за».  Маю на увазі голосування від 05.02.2015 р. за проект Постанови про направлення до Конституційного Суду законопроекту про внесення змін до Конституції. Оскільки текст законопроекту, який  направляли до КС, лишився таким самим, то й голосів на його ухвалення має бути більше ніж 300…

Тоді, у 2015 році, майже ніхто з депутатів не виступав проти скасування недоторканності. Якщо не рахувати відсутніх того дня, то «проти» проголосував тільки Вадим Рабінович з «Опоблоку» та  «утримався» лише Анатолій Матвієнко з БПП. Тому у Верховній Раді України нинішнього скликання є лише 2 депутати, які ПУБЛІЧНО не підтримали скасування депутатської недоторканності.

Отже, якби у влади НАСПРАВДІ було бажання ВИРІШИТИ питання про зняття депутатської недоторканності, то вона би давно його вирішила, у будь-який момент! Адже влада має всі важелі для ухвалення необхідного рішення: свою більшість у парламенті та принаймні законодавчу волю Президента.

Тому сьогодні суспільство, журналісти і, власне, народні депутати повинні зробити все, щоб до початку нової виборчої кампанії багаторічна обіцянка про скасування недоторканності була нарешті реалізована.

З огляду на це, ГРОМАДСЬКИЙ РУХ МИКОЛИ ТОМЕНКА «РІДНА КРАЇНА» звертається:

• ДО ВИБОРЦІВ ТА МІСЦЕВИХ ГРОМАД: під час зустрічей зі своїми депутатами неухильно вимагайте від них виконати свою обіцянку – скасувати депутатську недоторканність.
• ДО ЖУРНАЛІСТІВ: під час усіх інтервʼю та ефірів з народними депутатами та представниками інших гілок влади задавайте питання: ЧОМУ вони досі не виконали своєї обіцянки про зняття недоторканності?
• ДО НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ: Майте совість! Майте гідність! Майте повагу до тих, хто вам повірив і делегував вас у владу! Виконайте свою, як мінімум, 10-річну обіцянку і не зрадьте вже ДВА МАЙДАНИ, на яких ви перед народом присягалися  скасувати депутатську недоторканність!

І тоді, на наступних виборах, суспільство вже буде чітко знати, які політичні сили проголосували за зняття депутатської недоторканності, а які побоялися це зробити. Що, безумовно, дасть змогу деміфологізувати майбутню виборчу кампанію. Принаймні, партії, які зараз не проголосують за зняття депутатської недоторканності, хоча би з міркувань моральності вже не підніматимуть це питання під час виборів. І це вже позитив, бо вони будуть змушені говорити не про міфічну непримиренну боротьбу з депутатською недоторканністю, а про більш реальні та актуальні проблеми українського суспільства.

Ми ж, Громадський рух «Рідна країна», закликаємо всіх  долучитися до нашої вимоги: «Досить брехати: скасуйте недоторканність!»

Микола Томенко, лідер Громадського руху «Рідна країна»

Чиновник, політик, громадський діяч має бути готовий як до оплесків на свою адресу, так і «відра помиїв»

Публічна особа, незалежно від виду своєї діяльності, рангу, статусу, має знати ту межу, поза якою критика переходить у фактичні звинувачення та персональні  образи. Адже публічність передбачає певну прозорість й демократичність, чи то у виборчій кампанії, чи то у виконанні державницьких функцій, чи то під час телеефірів.

Так коментує постанову Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ стосовно скарги кандидата на міського голову, екс-депутата міськради щодо висловленого на його адресу у публічному місці оціночного судження керівник Київського партійного осередку «Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна» Олександр Федоренко.

«Цим рішенням  фактично узаконена критика публічних осіб.  Суд ще раз нагадав політикам,   що їх опоненти  можуть  вільно й відкрито  висловлювати свою позицію, бути незгодними чи вступати в дебати. Чиновник, політик, громадський діяч має бути готовий як до оплесків на свою адресу,  так і «відра помиїв»: відповідно до того рівня визнання та репутації, які він має у суспільстві чи певній громаді. Натомість громадяни можуть вже не боятися у відповідь на критичні зауваження отримати судові позови з вимогами «ображеного»  спростувати інформацію чи відшкодувати завдану моральну шкоду», –  вважає Федоренко.

Нагадаємо, що постановою ВСС України (№ 6-373св17) визначено,  що інформація, висловлена відповідачем, яка  на думку позивача  не відповідає дійсності, є неправдивою, і такою, що принижує його (позивача) честь, гідність, ділову репутацію, та яка заподіяла  моральну шкоду, не має характеру обвинувачення. Натомість, містить суб’єктивну думку, переконання і критичну оцінку відповідачем певних фактів і не є конкретною, яку можна перевірити, тобто є оціночними судженнями. Відтак суд вирішив, що публічна особа, якою є позивач, має значно більшу межу допустимої критики, ніж інші громадяни, які не являються публічними особами, та має розрізняти звинувачення та суспільну критику.