12 грудня 1928р. народився український актор, сценарист і режисер Леонід Биков

12 грудня 1928р. народився український актор, сценарист і режисер Леонід Биков

— Як же ви не помітили? Ми сьогодні над моєю Україною билися!
— А як тут помітиш? Ті ж поля, дороги, села…
— Е, ні! А повітря? — інше. А небо? — блакитніше. І земля зеленіша…
«В бій ідуть лише «старики»

Знайома вчителька української мови та літератури розповідала, що колись її учні – майже всі, і хлопці, й дівчата — у творі  на тему:«Хто для мене є зразком для наслідування» написали, що для них зразком є «льотчик Маестро». Це був 1974-й рік. Тоді якраз на екрани вийшов фільм «У бій ідуть лише «старики», у якому режисером і виконавцем головної ролі – Маестро – був Леонід Биков.

Восени 2004-го мені, в силу своїх тодішніх обов’язків, доводилося щодня їздити дорогою Київ-Іванків.  За містечком Димер, край шляху, здалеку було видно гвинт літака – своєрідний пам’ятник на місці, де Леонід Биков  загинув у автокатастрофі.

Одного розкішного, теплого жовтневого дня  я трохи постояла біля того пам’ятника. Сонце у прив’ялому листі, тиша, передчуття чогось великого, незвичайного, що вже ось-ось станеться з кожним і кожною, з цілою країною, що назавжди змінить усіх нас… І відчуття присутності – на вістані руки — того, чий голос лунає і нині:«Будемо жить!»…

На початку серпня 2013-го пам’ятник – той самий символічний гвинт літака на місці загибелі Бикова, — був вкрадений.

Якісь дивні й гіркі історії раз по раз спливають по мало не 40 роках відколи його немає серед живих. Дехто й нині порпається в його родинному житті. На його імені, здається, й досі намагаються отримати дивіденди. Так буває –  вони, справді народні, однаково беззахисні перед загальними любов’ю, ненавистю, дурною цікавістю…

Фільм «У бій ідуть лише «старики» зібрав фантастичну кількість глядачів – понад 44 мільйони. Режисер і актори отримали безліч міжнародних нагород і відзнак. Сам Биков дістав звання народного артиста (хоча справді народним, як ми щойно з вами зазначили, він давно вже був у очах глядачів).  Навіть цитати з фільму «пішли в народ».

Актор Леонід Биков зіграв багато ролей у кіно і театрі. Режисер Биков зняв п’ять картин, серед них і ця, названа в п’ятірці найкращих про війну…

12 грудня 1928р. в родині Федора Івановича та Зінаїди Панкратівни Бикових народився син Леонід. Через рік сім’я переїхала з с.Знаменського Слов’янського району до Краматорська ( все – теперішня Донецька область).

Восени 1941р. Бикови евакуювалися до Барнаула. Тут через рік Леонід  робить спробу – безуспішну – втілити мрію: вступити  до Ленінградської спецшколи військових льотчиків, яка також перебувала в евакуації.

1944р. Биков, повернувшись до Краматорська, пішов навчатися до машинобудівного технікуму.

У 1945р. мрія стати льотчиком почала здійснюватися: Леонід  таки вступив до льотної спецшколи у Кривому Розі. Однак закінчити навчання не довелося. Чому – достеменно не відомо: чи школу розформували, чи відкрилося, що хлопець іще на початку війни додав собі віку в документах, чи став на заваді невисокий зріст…

1947р. Леонід Биков вступає до Харківського театрального інституту, на українське відділення акторського факультету, успішно закінчує і з 1951р. виступає на сцені Харківського державного академічного театру ім.Т. Шевченка. Дебютна роль — матроса Паллади в Корнійчуковій «Загибелі ескадри». Загалом на сцені зіграв понад 20 ролей. У кіно ж дебютував у 1952р., в фільмі «Переможці», який так і не вийшов на екрани.

Загальне визнання прийшло з головною роллю у фільмі «Максим Перепелиця» (1955р.)

У 1960-69р.р. – актор на «Ленфільмі». З 1969-го – актор і режисер на кіностудії ім.Довженка. Зіграв у близько 30 фільмах.

Наприкінці 60-х Леонід Биков, разом з Є.Онопрієнком та О.Сацьким,  створює сценарій фільму про льотчиків. Цензура категорично заперечує: в картині немає звичного радянського «героїзму». Лише 1973р. фільм вдалося зняти.  Через три роки Биков зняв картину «Ати-бати, йшли солдати». Ці два фільми були у 1977р. відзначені Державною премією ім.Т.Шевченка.

1978р. почав зйомки  сатиричного фентезі «Прибулець» (за повістю Є.Шатька «Прибулець-73»). І сценарій, і режисура Л.Бикова, також виконував дві головні ролі.   

У березні 1979р. було  знято дві частини фільму, на початку квітня передано на розгляд критиків. У кіноколах прогнозували немалий успіх…

11 квітня 1979р. на 47-му кілометрі траси «Мінськ-Київ», за містечком Димер Вишгородського району Київської області,  Леонід Биков загинув.  Повертаючись власною «Волгою» з дачі, вирішив обігнати трактор з культиватором, що рухався попереду, і зіткнувся з вантажівкою…

До того Леонід Федорович  зазнав трьох інфарктів.  Після одного з них написав своєрідний заповіт, адресований Миколі Мащенку та Іванові Миколайчуку. По його смерті цю записку не раз цитували, намагаючись «прив’язати» до традегії.«Жодних оркестрів, Будинку кіно і надгробних промов, а  то я встану й піду – вийде конфуз. Нехай хтось один скаже «прощавай», і все…  А потім нехай 2-а ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку до кінця…» (переклад українською наш, — О.Б.)

Під час похорону над Байковим цвинтарем  замість скорботних маршів лунала «Смуглянка»…

1982р. режисер Л.Осика  разом з колегами зняв фільм   «…Якого любили всі»  — пам’яті Леоніда Бикова.

1984р. вийшли друком спогади про актора і режисера     «Будемо жити!»

2010р. опублікована  блискуча монографія кінознавця Лариси Брюховецької  «Своє/рідне кіно Леоніда Бикова».

2001р. постав «Пам’ятник військовим льточикам» — у образі капітана Титаренка. Маестро у виконанні Леоніда Бикова назавжди залишився в бронзі на Дніпровій кручі. Або навпаки – Леонід Биков у подобі Маестро…

11 грудня: це цікаво знати

«Далекі гори одкривали один за одним свої верхи, вигинали хребти, вставали, як хвилі в синьому морі. Здавалось, морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинуть на землю та заллять світ.»
Михайло Коцюбинський. Тіні забутих предків

11 грудня вшановується пам’ять трьох святих – Василя, Стефана, Григорія. Наші предки за цим днем передвіщали погоду на майбутнє літо: якщо сухо і холодно цього дня – на спекотне літо, а якщо день теплий – на холодне літо. Також звертали увагу на сніг: якщо він випав цієї ночі, то буде лежати, а якщо вдень – не затримається. У минулі часи була традиція 11 грудня слухати воду в криницях: якщо чути плескіт, значить і гроші будуть водитися.

За церковним календарем 11 грудня вшановують мученика і сповідника Стефана Нового, мученика Іринарха і сім святих жінок, мученика митрополита Серафима, святого Феодора, мучеників Стефана, Василія, Григорія, іншого Григорія, Іоанна та багатьох інших.

Іменинники 11 грудня:

Василь, Григорій, Федір, Степан, Серафим.

11 грудня народились:

1872 – Андрій Яковлів – український історик права, автор численних праць зі звичаєвого, цивільного, карного, морського права, громадський і політичний діяч.

1883 – Андрій Сапєгін – український ботанік, селекціонер. Один із організаторів Одеської селекційної станції і Одеського сільськогосподарського інституту, один з керівників Інституту генетики АН СРСР, директор Інституту ботаніки АН УРСР. Одержав кілька високопродуктивних сортів озимої пшениці.

Події 11 грудня:

1873 – засновано Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка (НТШ).

11 грудня відзначають:

• Всесвітній день хворого на бронхіальну астму
• Міжнародний день гір

Чи знаєте ви, що:

Цікаві факти про Карпати

Найвисокогірніше місто – це Рахів. Середня висота його становить 820 м над рівнем моря. У цього міста є ще один рекорд – найбільший перепад висоти між вулицями в 600 м: найвища 1000 м, найнижча (400 м).

Найглибше розташована лікарня – селі Солотвино Закарпатської області. В Солотвино понад 200 років добувають сіль вищої категорії. У 1968 році співробітники Ужгородської філії Одеського НДІ курортології вирішили використати мікроклімат копалень для лікування хворих на бронхіальну астму. І відкрили алергологічну лікарню на 250 місць. Підземні палати, розташовані на глибині 206 і 282 м від поверхні землі у товщі соляного пласта.

Палеонтологічна знахідка на території Карпат – це, місцезнаходження викопної фауни в селищі Старуня, яке стало відомим на весь світ. В 1907 році тут випадково було знайдено рештки тварин кінця льодовикового періоду.

Найдовший залізничний тунель на відрізку Скотарське – Бескид довжина якого 1747 м, споруджений в 1887 році.

Найвисокогірніша будівля знаходиться на вершині «Піп Іван». Це кам’яна коробка, що була метеоролого-астрономічною обсерваторією. Відкриття відбулося влітку 1938 року.

Найбільший кам’яний залізничний міст знаходиться у смт Ворохта, побудований в 1895 році. При довжині 130 м проліт становить 65 м.  Це є один з найбільших кам’яних мостів у цілому світі.

Найвисокогірніша спортивна споруда знаходиться неподалік смт Ясиня. На висоті 1450 м розташована спортивно-тренувальна база «Драгобрат».

Духовий музичний інструмент – трембіта, яка становить собою дерев’яну трубу без бокових отворів і сягає 4 м по довжині. Зустрічається здебільшого на Гуцульщині, Буковині, та на Бойківщині. Діапазон трембіти – до 2,5 октав, чутність звуку – понад 10 км.

Найбільше гірське озеро – Синевир на Межигірщині на Закарпатті. Площа озера 7 га, глибина майже 24 м.  У народі називають «синім оком» або «карпатською Ріцею». Висота 989 м над рівнем моря.

Біля м.  Хуст на Закарпатті є єдине місце в Україні, де в природних умовах ростуть білосніжні нарциси вузьколисті. Це місце називається «Долина нарцисів». Мальовнича долина займає площу 80 га, вкрита суцільним килимом квітів, оперезана пологими гірськими схилами і є пам’яткою природи.

«Кам’яні врата». Поблизу селища Мала Уголька, що в Тячівському р-ні Закарпатської області, в однойменній долині є незвичайна скеля, яка становить собою своєрідний карстовий міст у вапняках юрського часу, завширшки 10 і заввишки 3 м.  Ця геологічна пам’ятка природи має не тільки пізнавальне, але й наукове значення як досить оригінальна форма карсту.

Також в Карпатах можна зустріт скелі з «ієрогліфами». Побачити такі «ієрогліфи» можна поблизу с. Середнього Водяного, що на Рахівщині. На східному схилі гори Бужора виходять відкладення міоценового віку, представлені прошарками пісковиків, аргілітів та алевролітів. На поверхні пісковиків збереглися хвилеподібні знаки, які свідчать про хвилювання стародавнього моря, а на вигляд вони нагадують ієрогліфи.

Найдовговічніше дерево в Україні – це тис ягідний. Вік цього релікта може досягати 4 тисяч років. У минулому він зустрічався по всій лісовій зоні Європи, але був знищений через цінну деревину, – адже недарма його називають «королівським» чи «негній-деревом». До рекордсменів-довгожителів також належить кедр європейський – до 3 тисяч років.

9 ГРУДНЯ: ЦЕ ЦІКАВО ЗНАТИ

У народі 9 грудня відзначали зимового Георгія Переможця, якого ще називали холодним Юрієм. За однією з легенд, цього дня Георгій (Юрій, Єгор) отримав блискучу перемогу над страшним Змієм-Драконом. Проте, на відміну від травневого, з цим святом не пов’язані якісь значні обряди. Лише на Поліссі у давнину цього дня відзначали свято вовків. Селяни звечора міцно замикали стайні, не ходили до лісу та остерігалися вирушати у дорогу. А ще говорили, що який день на холодного Юрія, такою буде й зима.

За церковним календарем 9 грудня вшановують преподобного Аліпія Стовпника, святого Інокентія та преподобного Якова.

Іменинники 9 грудня:

Інокентій, Юрій, Яків, Олімпій

• грудня відзначають:
• Міжнародний день боротьби з корупцією
• Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду, вшанування їхньої людської гідності і попередження цих злочинів

9 грудня народились:

1858 – Микола Волкович – український хірург-новатор. Створив відому вітчизняну хірургічну школу, заснував Київське наукове товариство хірургів. Описав багато нових методів діагностики та лікування (симптом Волковича, резекція Волковича).

1863 – Борис Грінченко – український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, громадсько-культурний діяч. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта».

1897 – Борис Тен (Микола Хомичевський) – український перекладач, педагог. Автор збірки сонетів «Зоряні сади» та низки оригінальних творів, вміщених у збірнику «Жадань і задумів неспокій». Його багатолітня праця над над перекладами «Іліади» і «Одисеї» 1979 року була відзначена премією ім. М.Рильського. Чудове знання грецької, віртуозне володіння українською мовою зробили ці переклади неперевершеними. Вони до сьогодні вважаються найкращими слов’янськими перекладами Гомера.

Чи знаєте ви, що:

«Самоук» Борис Грінченко довго не міг отримати дозволу «патентованих філологів» редагувати словник, що згодом отримав його ім’я.

Історія цього видання сягає часів першого українського літературно-мистецького журналу «Основа», що виходив у 1861 – 62-х роках у Петербурзі. Пантелеймон Куліш оголосив тоді про намір надрукувати український словник. І повідомив прізвища осіб, які сприяли йому в зборі матеріалу – Т. Шевченко, М. Костомаров, О. Маркович та інші.

Однак робота затрималась, а зібрані матеріали потрапили 1864 року до Києва. Тут їх почали опрацьовувати місцеві літератори й вчені. Робота над словником то жвавішала, то затихала. На кінець XIX століття вже важко було назвати когось із відомих українських діячів, котрі не внесли б своєї частки у формування картотеки (В. Білозерський, Ганна Барвінок, А. Свидницький, І. Манжура, М. Драгоманов, В. Антонович, О. Кониський, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, П. Чубинський, М. Старицький та багато інших).

На той час Грінченко був відомий по всій Україні як громадський діяч і літератор, але він мав лише звання народного учителя та не був дипломованим ученим. Через це, а також через нетерпимість Б. Грінченка до «старих українофілів», йому не хотіли дозволяти редагування словник.

Врешті, коли час виходу наближався, а видання не було готове, більшість все ж погодилася, що Б. Грінченко «як окремий робітник не має собі тепер рівного».

І він виконав всі покладені на нього зобов’язання. Більше того, замість 52 тисяч слів, що за угодою з редакцією мали бути у словнику, бо «старогромадівці» наполягали на тому, щоб була використана лексика лише письменників, які увійшли в літературу не пізніше 1870 року – мовляв, пізніше мова стала «нечистою» – Грінченко використав мовне багатство всієї тогочасної України – як Східної, так і Західної.

Він додав тисячі нових слів, коментуючи їх за найавторитетнішими виданнями. І у 1907 – 1909 роках 4-томний «Словарь української мови» обсягом 68 тисяч слів побачив світ. Він і до сьогодні залишається найавторитетнішим виданням серед мовознавців.

Джерело: http://mliga.com.ua/9-grudnya-ce-cikavo-znati/

8 грудня: це цікаво знати

Як не горю – я Не живу.
Як не люблю – я не співаю.
Але цього я ще не знаю,
Бо завжди я – як полум’я».
Павло Тичина

У народі 8 грудня, вшановуючи Климента або по-народному Клима-Холодного, говорили, що зима цього дня клин клином вишибає, тобто, зазвичай, варто очікувати великих морозів. А ще говорили, якщо півні заспівали раніше звичного – варто чекати відлигу.

За церковним календарем 8 грудня відзначають Віддання свята Введення, а також вшановують мучеників Климента та Петра.

Іменинники 8 грудня:

Клим, Клавдія, Симон і Петро.

8 грудня народились:

1876 – Марія Крушельницька (Слобода) – українська драматична акторка українського театру товариства «Руська бесіда», письменниця, громадська діячка. Брала участь у виданні читанок, організації театральних гуртків та культурно-освітніх закладів.

1907 – Антон Хижняк – український письменник, журналіст, головний редактор «Літературної газети» (1950 – 1961). Автор збірок оповідань «Львівські оповідання», «Килимок», «Краса життя», повістей «Невгамовна», «Онуки спитають», «Нільська легенда» та ін.

Події 8 грудня:

1868 – у Львові засновано культурно-освітню громадську організацію «Просвіта».
1991 – Відбулася зустріч лідерів України, Білорусі та Російської Федерації у Біловезькій Пущі. Зустріч завершилася підписанням Біловезької угоди, що юридично засвідчила факт припинення існування СРСР як держави.
2004 – Верховна Рада України проголосувала за так званий «великий пакет» – внесення змін до Конституції в частині місцевого самоврядування та закон «Про особливості застосування закону України «Про вибори Президента України» при переголосуванні повторного голосування у грудні 2004 року».

Чи знаєте ви, що:

Про тотемного птаха давніх українців – лелеку

Цього птаха у різних місцинах ще називають бузьком або буслом. Віддавна він користувався повагою людей, бо не лише «приносив до хати дітей».

Вважалося, що хата, де лелека звів собі гніздо, буде щасливою. А якщо господарі його зруйнують, то в оселю вдарить блискавка і спалить її. Якщо ж лелека сам покидав своє кубло й не повертався, це значило, що буде пожежа або хата стане пусткою.

Також люди вірили, якщо навесні вперше побачиш лелеку, який летить, то будеш літати, тобто, матимеш здоров’я протягом всього року, а якщо він сидить у гнізді – то сидітимеш цілий рік удома, хворітимеш.

 

Джерело: http://ridna.ua/2017/12/8-hrudnya-tse-tsikavo-znaty-2/

7 грудня: це цікаво знати

Народила мене мати у святу неділю,
Дала мені нещасну Долю – де її подіну?
Піди ти, нещасна Доле та в полі загубися,
А за мною, молодою, та й не волочися!»
З народної пісні

Наші предки вірили, що долю дає Бог та мати, від неї не втечеш і не сховаєшся. Хіба, що прохатимеш її бути хоч час від часу милостивою.

У дохристиянські часи 7 грудня дівчата готували вечерю на святій воді. Потім брали миску зі стравою, обгортали її рушником і йшли до воріт закликати Долю: «Доле, доле, де тя виглядати? Йди до нас вечеряти!», – примовляли, залізаючи на ворота або тин. І прислухалися: якщо озвався десь півень – це означало, що доля обізвалася, коли ж ні – значить доля не хоче чути дівочого голосу. І тоді дівчина благала: «Доле, доле, не опусти, прийди до мене, навісти!».

У народі 7 грудня вважалося жіночим святом. Дослідники дохристиянських вірувань вважають, що колись це було свято «Дівочої долі», але згодом церква пов’язала його з великомученицею Катериною, мощі якої поховані 307 року і віднайдені у VІІІ сторіччі.

Напередодні свята дівчата клали під подушку листочки з різних дерев, помічаючи у такий спосіб кількох хлопців. Серед них мав бути і яблуневий листочок «для дівчини». Лягаючи спати юнка читала молитву Долі, а вдосвіта прохала найменшого в родині хлопця витягти одного з листків. Зранку в день Катерини зносили продукти «в складчину» до одної з осель і готували борщ та кашу. На спільну трапезу мали право приходити всі парубки без запрошення, щоправда лише тоді, коли дівчата закінчували ворожити. Після обрядової вечері влаштовували «пісні вечорниці», де всі брали участь у різноманітних іграх та забавах.

За церковним календарем 7 грудня вшановують великомученицю Катерину, великомученика Меркурія та преподобного Меркурія.

Іменинники 7 грудня:

Катерина, Порфирій, Август, Симон та Меркурій.

Ім’я Катерина має грецьке походження від «катаріос», що означає «чиста, непорочна». Зазвичай в уяві багатьох людей це ім’я асоціюється з величавістю та владою, однак у житті Катерини найчастіше нічого спільного з цими уявленнями не мають. Уже в дитинстві вони виділяються певною своєрідністю характеру. Зокрема, люблять робити запаси, при цьому виявляючи деяку жадібність. Амбітна, важко переживає чиюсь перевагу. Добре справляється з будь-якою роботою. Дорослі Катерини мають багато прихильників, однак чоловіка шукають близького за психологічним складом. Постійно хвилюється через дрібниці. Інколи здійснює непередбачувані вчинки. І тому їй потрібен чоловік, який би вселив у неї почуття впевненості.

7 грудня народились:

1811 – Микола Устиянович – український письменник і громадський діяч. Окремі його вірші «Верховино, світку ти наш», «Гей, браття опришки» стали українськими народними піснями.

1871 – Микола Вороний – український поет, громадсько-політичний діяч, театрознавець, перекладач. У 1917 р. став одним із засновників і режисерів Українського національного театру. Автор поетичних збірок «Ліричні поезії», «В сяйві мрій», поеми «Євшан-Зілля».

1900 – Катерина Білокур – українська художниця-самоучка, майстер українського народного декоративного живопису. Автор картин «Півонії», «Богданівські яблука», «За селом», «Натюрморт», «Хата в Богданівці», «Гай», «Колгоспне поле» та ін.

«Як би ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!» (Пабло Пікассо про Катерину Білокур)

7 грудня відзначають:

• День місцевого самоврядування
• Міжнародний день цивільної авіації

Чи знаєте ви, що:

Точна дата народження Катерини Білокур невідома. Сама вона називала і 23-є, і 24 листопада, і 1900, і 1901 рік. Офіційною датою її народження зрештою визнали 25 листопада (7 грудня) 1900 року. Це було найлогічніше, адже цей день – день Святої Великомучениці Катерини.

Цікава деталь. Катерина знехтувала чоловіком через те, що він подарував їй букет квітів. Сказала «Якщо ти до квітів жорстокий, то на яку ласку мені сподіватися від тебе?».

Джерело: http://ridna.ua/2017/12/7-hrudnya-tse-tsikavo-znaty-2/