Кам’яниця Кияки на Рейтарській, відома киянам як дворик із круками, — ще одна історична перлина, яка опинилася на межі зникнення. Будинок XIX століття, створений архітектором Олександром Шіле, перетворився на символ міста завдяки своїм мешканцям-крукам і яскравому муралу. Та сьогодні ця архітектурна пам’ятка може повторити долю десятків інших занедбаних споруд: її намагаються віддати під комерційну забудову, попри протести громади й статус охоронної території.
Спадок під загрозою
Історичне подвір’я не раз ставало об’єктом спекуляцій. У 2018 році з’явилося оголошення про продаж ділянки за мільйон доларів. Тоді містом ширилися чутки про ймовірну забудову багатоповерхівкою. Лише після суспільного резонансу влада заявила, що дозволів не видавала.
Сьогодні доля Кам’яниці Кияки знову викликає тривогу. Унікальна пам’ятка архітектури, затишний дворик і «чорнокрилі символи» Києва потребують не комерційних планів, а збереження й захисту. Бо саме такі місця формують неповторне обличчя міста, а їхня втрата означатиме втрату частини київської душі.
Громадська ініціатива «Спадщина» повідомила, що Київський окружний адміністративний суд нарешті зареєстрував позов на захист Дворика з круками. Нагадаємо, що Київська міська рада передала ділянку на Рейтарській, 9 під будівництво туристичної інфраструктури. Йдеться саме про територію, де розташоване легендарне подвір’я. Орендарем стало ТОВ «Центр регіонального розвитку», яке у ЗМІ пов’язують із колишнім консулом рф в Україні Вагіфом Алієвим. І що найприкріше — міськрада та її очільник Віталій Кличко фактично виступають на боці забудовника.
Ділянка ж розташована в самому серці Києва — в історичному ареалі, в охоронних архітектурних та археологічних зонах, у буфері об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Попри те, що петиція проти забудови зібрала понад 6 тисяч голосів і була підтримана міськрадою, одіозне рішення про передачу землі під комерційну забудову так і не скасували.
Саме тому громада подала позов із вимогою визнати його протиправним і зупинити знищення унікальної київської спадщини. Суд погодився розглядати справу, але лише у закритому режимі. Тож тепер мешканці столиці чекають на чесне рішення й закликають небайдужих підтримати боротьбу за дворик, який став символом живої історії Києва.
Історія Кам’яниці Кияки
На початку ХІХ століття садиба об’єднувала кілька ділянок — від № 9 до № 15 — і належала поміщикам Білозерським. У 1830-х роках виділилася дев’ята ділянка, яку 1862 року придбав паламар Георгіївської церкви Яків Кияка. Він володів одноповерховим дерев’яним будинком із фасадом на вулицю та двоповерховим цегляним флігелем — першою цегляною спорудою в кварталі. Сам флігель зберігся до сьогодні в північно-західному дворі.
У 1873 році Кияка розпочав добудову до флігеля двоповерхової цегляної кам’яниці за проєктом відомого київського архітектора Олександра Шіле, який також керував будівництвом. У будинку й флігелі було по чотири квартири, від двох до п’яти кімнат у кожній.
Станом на 1884 рік садиба мала сад площею 400 квадратних сажнів, а у дворі стояли дерев’яна стайня та каретня. Спочатку каретня була дерев’яною, але в 1890-х її перебудували в цегляну за проєктом архітектора Андрія-Фердінанда Краусса (будівля не збереглася).
Родина Кияків володіла ділянкою до 1916 року та здавала кімнати в оренду. У 1912 році приміщення зайняла будівельна контора архітектора Йосипа Зекцера, яка одночасно розпочала забудову садиби Товариства швидкої медичної допомоги на Рейтарській, 22.
Близько 1922 року садибу націоналізувала радянська влада, а 1939-го в головному будинку добудували третій поверх. У дворі колись були голуб’ятники, які на початку 2000-х замінили гаражі.
Архітектурні особливості
Кам’яниця — триповерхова будівля (первісно двоповерхова), цегляна, пофарбована, П-подібної форми. Покрівля вальмова, виконана на дерев’яних кроквах і вкрито бляхою; перекриття плоскі, дерев’яні, є підвал. Балкон на центральній осі та шатрова дахова вежа не збереглися.
Фасад оформлений у стилі історизму з елементами неоренесансу. Композиція симетрична: площина розділена міжповерховими гуртами, а міжвіконня прикрашені рустованими лізенами. Цегляний декор підкреслює художню виразність споруди.
Центральна частина фасаду акцентована арковим проїздом із цегляним склепінням і розпалубками. Аркове вікно другого поверху спочатку виходило на балкон і фланкувалося тричвертними колонами тосканського ордера. Інші віконні прорізи й дверні отвори двоповерхової частини прямокутні, з замковими каменями. Сходові клітки розташовані асиметрично, що додає будівлі характерної динаміки.
Цікаві факти
Подвір’я на Рейтарській, 9, відоме серед киян і туристів як дворик із круками. За спогадами старожилів, спершу птахи жили в квартирі, але одного разу вискочили з клітки й пороздирали меблі та подушки. Тоді господар, чия дружина зажадала, щоб круків більше не тримали вдома, у 1991 році облаштував у дворі вольєр і поселив туди чотирьох воронів. За іншими версіями екскурсоводів, господарем птахів був місцевий кримінальний авторитет.
У 2010 році невідомі розламали клітку і випустили птахів. Проте три з них — Крум (Корбін), Кирило і Карлуша — повернулися назад, ставши справжніми «жителями» подвір’я. Київський поет Олесь Ільченко присвятив цим чорнокрилим вірш «Ті круки, що на Рейтарській живуть», який увійшов до проєкту «Читати Київ»: на спеціальних табличках із QR-кодами містяться цитати українських авторів про місто та його найцікавіші місця.
Завдяки своїм мешканцям і атмосфері подвір’я стало однією з туристичних локацій Рейтарської. Круки здобули справжню славу: про смерть Карлуші писали ЗМІ, а Крума згадували навіть у The New York Times.
16 липня 2023 року виявили, що Крум зник, а клітка стояла відчиненою. Проте згодом ворон знову оселився у своєму домі на легендарному подвір’ї.
У 2015 році харківському художнику Олександру Брітцеву запропонували розписати тильну стіну сусіднього будинку (№ 7-б), яка виходить у подвір’я з круками. Спершу він створив ескіз олією на полотні, витративши на нього два тижні. У листопаді того ж року протягом десяти днів художник реалізував мурал «Вісник життя» площею 12×12 метрів. На ньому зображені чорні круки, серед яких вирізняється біла ворона — символ мудрості та добрих звісток, як пояснює сам автор.
Джерело: «Київщина 24/7»
