Після вбивства 500 собак шкуродер Святогор планував взятися за людей
Серед нас є люди, які прокидаються вранці, випивають чашечку кави і йдуть вбивати. Вони гордо іменують себе милозвучним словом “догхантери” і вважать, що рятують світ.
О, бродячий пес! На тобі ковбаску з “приправою” — смакота! О, пес здох! Піду додому, поїм борщу, подивлюсь тєлік і солодко засну з думкою про власний героїзм.
Організацію солдатів шкуродерного фронту очолює відома фігура на ім’я Олексій Святогор. У 2012 році він відправився за грати на 4 роки за вбивство близько 100 тварин. Це був показовий процес, коли нарешті наповну спрацював закон України “Про жорстоке поводження з тваринами”.
Але потім він вийшов. Про перевиховання не йдеться, бо одразу після в’язниці, у 2016-му році, Святогор офіційно зареєстрував ГО “Спілка журналістів-догхантерів”, на сайті якої є F.A.Q. по вбивству собак. Кожен охочий псих може по інструкції вбити беззахисну тварину, ще й отримати бурні аплодисменти від інших садистів.
Після ув’язнення Святогора, на жаль, більше перемог такого рівня у зоозахисників не було. Проте в закони, що стосуються прав тварин, були внесені зміни, які мали б закрутити гайки любителям познущатися над найкращими друзями людини. Святогора оголосили в розшук і 11 червня спіймали та відправили до СІЗО без права на вихід під залог. Зараз на його рахунку смерть більше 500 тварин.
І далеко не всі з них становили жахливу небезпеку для всього людства, далеко не всі кусали дітей і заражали їх сказом. Більшість жертв – безпритульні цуценята та їхні мами. Бо набагато простіше вбити тих, кого легше наздогнати. Крім того, гинули від розкиданої отрути і домашні собаки, які мали хазяїв і дах над головою.
Зараз гицель, як кажуть на Полтавщині, сидить на нарах. Але невідомо, що постановить суд. У нашій країні вистачає проблем щодо життя і безпеки людей, а на тварин багатьом плювати з високої гірки. Та людина може захистити свої права, може дати здачі, подзвонити кому треба, дати розголос ситуації. Бо ми можемо говорити. І є громадянами.
А тварини можуть тільки вити. І вкусити, якщо чують загрозу. Бо вони так влаштовані. І це ми викинули собак на вулицю, де вони стати безхатченками, здичавіли, і де від голоду їм може зірвати дах. Це наша відповідальність. І якщо догхантеи можуть лише вбивати, то ми можемо стерилізувати, прилаштовувати, забирати до себе додому, підгодовувати врешті решт. На крові гуманне суспільство не будується, хоч ти трісни, історія це купу разів доводила.
А людина, яка знущається над слабшими — це хто? Як назвати? На початку блога я написала “серед нас є люди”, але ні, вбивці слабших не мають права називати себе людьми. Це хворі нелюди, яким хтось колись зробив боляче, і тепер вони виливають свою помсту на тварин. І ніхто не знає, коли тварин їм стане замало і вони почнуть вбивати собі подібних. На мою думку, їм просто не місце серед людей.
До речі, про собі подібних. Закінчити цю сумну історію я хочу цитатою Святогора — частиною його посту у Фейсбуці за 28 травня:
Цими вихідними лікував поранені нерви самогоном і пивом у селі. Був у місті Славутич у справах. Ситуацією задоволений. Адже там раніше як було — зграї диких собак шастали по місту. Тепер собак не стало — зате з’явилася інша напасть — розвелися велосипедисти в кількостях, достатніх для попередження по їхній появі.
Агов, велосипедисти! Ви, здається, наступні! Навіть якщо вам пофіг на тварин, задумайтесь.