Передвиборчий популізм. Як серед численних обіцянок політиків розпізнати несправжні
Президентські та парламентські вибори заплановані на наступний рік, а потенційні кандидати вже сиплять фантастичними обіцянками, пише газета “Експрес”.
Дехто заявляє, що вже в перший тиждень роботи на посту президента спише борг бідних людей за житлово-комунальні послуги, а тарифи знизить до “адекватного” рівня. Інші запевняють, що “мінімалка” повинна бути не менш як 5 тисяч гривень, пенсія — мінімум 3 тисячі. Є й такі, що обіцяють мінімальну зарплату в Україні на рівні 1000 доларів у місяць!
Чимало людей слухають, розвісивши вуха, й думають: “Ех, оце заживемо!”. І мало хто аналізує ці обіцянки — чи реально їх виконати? До прикладу, Петро Порошенко перед президентськими виборами в 2014 році обіцяв завершити АТО за два тижні… Наобіцяв і не виконав. Обман електорату.
Про обіцянки політиків говоримо з Андрієм Юсовим, співголовою ради Інституту національних інтересів, директором Школи відповідальної політики, та Сергієм Тараном, директором Міжнародного інституту демократій.
— Політики, особливо українські, схильні давати обіцянки, які майже неможливо виконати…
А. Юсов: — Маєте рацію. І зауважу, що популізм — загравання політиків із народом — уже стає одним із головних трендів обох передвиборних кампаній. За моїми прогнозами, політики говоритимуть буквально про магічні речі. Мовляв, усе зробимо, мало не манну небесну забезпечимо. Лише оберіть нас!
— Як виявити популістичні гасла?
С. Таран: — Обіцянки, не підкріплені покроковим механізмом виконання, де емоції домінують над раціональним розумом, популістичні. Прикладом може бути обіцянка підвищення зарплат, соціальних стандартів без обгрунтування економічної моделі втілення. Де політики візьмуть гроші на забезпечення обіцянок? З державного бюджету? Очевидно, що це неможливо, якщо ВВП країни не зросте.
А. Юсов: — Крім того, варто розуміти межі відповідальності державних діячів. До прикладу, встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги не належить до компетенції глави держави. Тож обіцянки, швидше за все, так і залишаться просто словами.
На жаль, наш народ переважно не розуміє того, що жоден із політиків наступного дня після перемоги на виборах не зможе кардинально змінити ситуацію. Втім українці все одно вірять, що хтось прийде і життя одразу ж таки стане кращим — бо “він/вона обіцяв/ла”.
— Чи поширений популізм на Заході?
А. Юсов: — У європейських країнах теж лунають популістичні гасла від політичних сил із різних таборів. До прикладу, у Франції та Австрії гучно обіцяють скоротити тривалість робочого дня чи робочого тижня, збільшити пільги… Тобто, попри високий рівень життя у Європі, політики для досягнення власних цілей соціальну проблематику там також експлуатують.
С. Таран: — Справді, підходи західних і українських популістів схожі. Однак різниця у тому, що в цивілізованих державах імунітет до популізму сильніший.
— Чи можливо викорінити популізм? Як змусити політиків говорити правду?
А. Юсов: — Для того, щоби виправити ситуацію, суспільство мало б вимагати від кандидата серйозну програму змін у країні та її обговорення. Треба розуміти, як той чи інший кандидат бачить, приміром, продовження медичної та пенсійної реформ, який його план дій у розвитку економіки тощо.
С. Таран: — Наразі ж українці від політиків чекають чуда. А коли обіцяне чудо не втілює один популіст, вони кидаються підтримувати іншого, котрий також обіцяє позитивні зміни, лише під іншим соусом. Люди повинні вчитися аналізувати і слова, і конкретні справи політика. Тоді кандидати зрозуміють, що досягти політичних цілей популістичними гаслами в нашій країні неможливо. І лише тоді кількість несправжніх обіцянок могла б зменшитись.