Карантин. Чи суперечать нові заборони Конституції?

Юристи наполягають, що багато обмежень прав українців, які запровадили на час карантину, можуть суперечити Конституції.

В Україні 6 квітня почали діяти усі обмеження на час карантину через пандемію коронавірусу. Вони будуть актуальними щонайменше до 24 квітня.

Обмеження покликані запобігти одночасному спалаху хвороби та перевантаженню українських лікарень.

Наразі 1319 українців захворіли, а 38 померли від вірусу Covid-19.

Серед головних заборон:

  • перебувати у громадських місцях без респіратора чи маски;
  • ходити по вулицях більше, ніж удвох (з винятками);
  • дітям до 14 років – перебувати у громадських місцях без супроводу батьків, опікунів чи дорослих родичів;
  • відвідувати парки, сквери, зони відпочинку, лісопаркові зони та пляжі (з винятками);
  • самовільно залишати місця обсервації (ізоляції). Ця заборона стосується всіх людей, старших 60 років;
  • обов’язкова обсервація протягом 14 днів після повернення з-за кордону.

Заборони запровадили постановою Кабміну, а у Києві їх доповнили окремим рішенням.

Багато юристів та правозахисників одразу ж зауважили, що деякі обмеження можуть бути неконституційними без запровадження військового чи надзвичайного стану.

На такий крок президент Володимир Зеленський не наважився, тож всі обмеження проводять через рішення уряду та органів місцевого самоврядування.

Це викликало критику у правозахисників, але частина юристів наполягає, що такі обмеження можливі і без надзвичайного стану.

ВВС News Україна попросила пояснити, що не так з карантинними обмеженнями.

Андрій Магера, юрист, ексзаступник голови ЦВК:

Конституція України (статті 3, 21, 22, 28, 29, 32, 33, 35, 42, 43, 64) дає достатні відповіді на питання, як співвідноситься постанова Кабміну із дотриманням прав і свобод громадян.

Вважаю, що обмеження окремих конституційних прав і свобод людини та громадянина можливе лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

В усіх інших випадках постанови Кабміну чи розпорядження голів місцевих державних адміністрацій в частині обмеження прав і свобод людини та громадянина мають сумнівну легітимність.

За перевищення влади та службових повноважень передбачена кримінальна відповідальність, а вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою є обтяжувальною обставиною.

Держава відповідальна перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (стаття 3).

Права та свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Конституційні права і свободи гарантуються та не можуть бути скасовані (стаття 22).

Щодо порушення новими заборонами конкретних статей Конституції.

Кожен має право на повагу до його гідності (стаття 28). Це стосується обов’язкового носіння усіма масок.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність (стаття 29). Винятки з цього правила містить сама Конституція. Це стосується примусової обсервації громадян на 14 діб.

Кожному гарантується свобода пересування (стаття 33). Винятки можуть бути встановлені лише законом, а не підзаконними актами. Це стосується заборони пересуватися, зокрема громадським транспортом.

Кожен має право на свободу віросповідання (стаття 35). Здійснення цього права може бути обмежено законом, а не підзаконними актами. У нас постановою заборонили колективно брати участь у богослужіннях.

Право громадян на мирні зібрання (стаття 39). Воно може бути обмежене лише судом на основі закону. У нас же заборонили постановою уряду.

Фактично заборонили здійснювати підприємницьку діяльність і займатися трудовою діяльністю. Ці права є у статтях 42 і 43.

Між іншим, також заборонили право на страйк простою постановою. Це стаття 44 Конституції.

Заборона виходити з дому особам віком понад 60 років – це порушення принципу рівності конституційних прав громадян, зокрема за іншою – віковою ознакою (стаття 24). Також це порушення права на свободу пересування – стаття 33.

Назар Заболотний, аналітик Центру спільних дій:

У Києві додаткові обмеження запровадили розпорядженням керівника робіт із ліквідації наслідків надзвичайної ситуації столиці. Це рішення прийняли на виконання нещодавньої постанови уряду, якою доповнили перелік обмежень у зв’язку із коронавірусом.

Окрім відомих загалу обмежень, які діють по всій країні, воно пропонує низку власних заходів для Києва.

Перш за все, встановлення контрольно-пропускних пунктів в’їзду та виїзду з міста.

Звичайно ж, таке питання є поза компетенцією місцевої влади, бо стосується свободи переміщення людей та порядку зупинки транспортних засобів працівниками правоохоронних органів, які регулюються Конституцією та законом.

Для прикладу, стаття 33 Основного закону гарантує всім нам вільне пересування країною, за винятком обмежень, встановлених законом.

Отже, постановами Кабміну чи розпорядженнями міського чиновника, які не є законами, а підзаконними нормативно-правовими актами, такі обмеження встановлювати в принципі не можна.

З іншого боку, згадане конституційне положення каже, що навіть за існування визначених законодавцем обмежень свобода пересування має існувати. Тобто, обмеження не можуть бути настільки значущими, щоб людина не могла вільно пересуватися по країні.

Натомість заборона регулярного та нерегулярного автомобільного, залізничного та авіасполучення де-факто позбавляє такого права тих осіб, які не мають власних автомобілів.

Як й інші обмеження, запроваджені урядом, нововведення місцевої влади Києва імовірно є необхідними в умовах пандемії. Однак спосіб їхнього запровадження має не менше значення, ніж їхня суть.

Легально подібні заходи можуть діяти лише в умовах правового режиму надзвичайного стану. В усіх інших випадках обмеження гарантованих Конституцією прав людини є неприпустимим.

Якщо описати відмінність простими словами, то вона така ж, як заходити до магазину вдень через відчинені вхідні двері та проникати туди ж вночі через вибите скло. На жаль, наша влада обрала саме другий варіант.

Тетяна Бережна, адвокатка, радниця адвокатського об’єднання “Юридична фірма “Василь Кісіль і партнери”:

В одному зі своїх рішень Конституційний суд роз’яснив, що “конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України” (частина перша статті 64 Основного Закону).

КС наголошує, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.

Тобто обмеження є конституційними і можуть мати місце лише тоді, коли вони (1) законні, (2) пропорційні, (3) суспільно необхідні. Проаналізую на прикладі “свободи пересування”, суперечки щодо обмеження якої є одною із найбільш гарячих дискусій.

Щодо законності обмеження

Один з найбільш популярних аргументів щодо незаконності обмеження свободи пересування полягає в тому, що обмеження конституційних прав і свобод людини можуть встановлюватися виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Не можу погодитися з такою тезою, оскільки таке обмеження може бути передбачене законом безвідносно до введення надзвичайного чи воєнного стану.

Частина 1 статті 64 Конституції передбачає, що права та свободи можуть бути обмежені у випадках, передбачених нею. Відповідно до статті 33 Конституції, свобода пересування може бути обмежена законом.

Стаття 12 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” передбачає вичерпний перелік випадків, у яких свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено.

Серед них, зокрема, є такі: у прикордонній смузі; на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності.

Варто погодитись, що обмеження свободи пересування особи на вашій приватній земельній ділянці чи у прикордонній смузі не вимагає введення надзвичайного стану і встановлюється окремими законами.

У нашому випадку небезпеки поширення інфекційних захворювань, що стала підставою для встановлення карантину, стаття 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” визначає, серед іншого, що (1) карантин встановлює та скасовує Кабінет Міністрів, (2) у рішенні про встановлення карантину … встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них.

Можливість Кабміну встановлювати тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб у випадку карантину передбачена законом, а вже обсяги цих обмежень залежать від конкретної ситуації і регулюються конкретним актом.

Тому теза про явну незаконність обмежень і можливість запроваджувати їх лише в умовах надзвичайного чи воєнного стану є сумнівною.

Щодо пропорційності та суспільної необхідності обмеження

Щоб бути конституційним, обмеження права чи свободи має не лише відповідати закону, а й бути пропорційним та суспільно необхідним.

Зрозуміло, що обмеження мають благу мету – запобігти поширенню вірусу. Проте чи є ця мета втілена оптимальним способом?

Обмеження свободи пересування у вигляді, наприклад, заборони відвідувати парки з дотриманням дистанції, бігати наодинці у скверах важко назвати пропорційним та суспільно необхідним.

Складно пояснити сенс, розумність і доцільність такої заборони.

Понад те, штрафи за недотримання такої заборони набагато більші, ніж штрафи за паління листя та водіння у нетверезому стані, що ще також підтверджує непропорційність обмеження свободи тим результатам, яких воно повинно досягти.

Таким чином, конституційність заборони у вигляді обмеження свободи пересування можна поставити під сумнів, оскільки вона є непропорційною та не досягає тих результатів, які покликана досягти.

Джерело: https://www.bbc.com/ukrainian/features-52186556?xtor=AL-73-%5Bpartner%5D-%5Bukr%5D-%5Bheadline%5D-%5Bukrainian%5D-%5Bbizdev%5D-%5Bisapi%5D