Микола Томенко підбив підсумки півріччя звільнення України від символів «русского міра»
27 січня 2024 року, завершився перший етап дії Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімів».
Нагадаю, що цей Закон зобовʼязав органи місцевого самоврядування протягом 27 липня 2023 року – 27 січня 2024 року ухвалити рішення про демонтаж памʼятників і памʼятних знаків та перейменування топонімів у межах населених пунктів, які повʼязані з пропагандою російської імперської політики.
Підсумки своєрідного ПІВРІЧЧЯ ДЕРУСИФІКАЦІЇ варто підбивати Міністерству культури та інформаційної політики, а я, як член Експертної ради з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму, висловлю тут свої субʼєктивні спостереження.
Отож, у більшості населених пунктів України, хоча і з великим запізненням, органи місцевого самоврядування розпочали виконувати приписи Закону. Так Харківська міська рада ухвалила рішення про топонімічну деколонізацію 65 вулиць міста лише 26 січня. Але, як каже мудре прислівʼя, краще пізно, ніж ніколи.
У багатьох містах та селах депутати вирішили надати перевагу деперсоніфікованим назвам. Так у Запоріжжі 29 вересня 2023 року міська рада перейменувала понад 70 вулиць, провулків, бульварів та проспектів. В той же час більшість нових назв не повʼязані із історичними подіями чи іменами визначних діячів України та Запоріжжя. Переважають вулиці – Бомбейська, Гданська, Вільнюська..або Славна і Мужня. В багатьох селах також пішли, як пояснюють депутати, «неполітичним шляхом» та обрали назви: мирна, привітна, вишнева тощо.
Були й комічно-політичні випадки. В Києві міська влада кілька років поспіль переконувала громаду у технічній неможливості перенесення із публічного у музейний простір коня разом із Щорсом. Натомість, одразу після скандалу із закриттям 6 станцій метро, влада засніженим і морозним ранком із трансляцією у прямому ефірі швидко та згуртовано очистила столицю України від сталінського «красного командира».
Серед головних проблем півріччя звільнення України від «русского міра» залишається відсутність системної і фахової просвітницької та інформаційної роботи на державному рівні. Саме тому відверті та хитрозроблені фанати «русского міра», а разом з ними й щиро віруючі у майбутнє дружнє життя із «братнім російським народом» продовжують чіплятися за «нашу спільну історію та культуру разом із Петром Першим, Пушкіним і Чайковським…»
Важливо також не забувати, що від 27 січня 2024 року до 27 квітня 2024 року повноваження у сфері дерусифікацї та декомунізації переходять до голів міст та ОТГ або осіб, які виконують їхні повноваження. В цей період особливо доречно вищезгаданим посадовим особам спертися на знання краєзнавців, істориків, етнографів, філологів, літературознавців, які на відміну від депутатів, стануть фаховими і неупередженими радниками у справі остаточного очищення нашої країни від катів українського народу та утвердженні УКРАЇНСЬКОГО СВІТУ в УКРАЇНІ!
П.С. І, як правильно, зауважив у дописі до мого матеріалу Анатолій Грищук настав час зняти фанеру з Тараса Шевченка, Лесі Українки, Григорія Сковороди.., які мають надихати наш народ у боротьбі з російською ордою, а не ховатися під мішками.
