КС має визнати неконституційною норму про зміну результатів виборів

standard

КС має визнати неконституційною норму про зміну результатів виборів

Дозвіл партіям виключати небажаних кандидатів з виборчих списків, відповідно до нового закону про «партійну диктататуру», фактично узаконює право партій змінювати результати виборів. Визнання даної норми ЗУ «”Про вибори народних депутатів України” – «можливість виключення кандидатів у депутати зі списку партії за рішенням її з’їзду», – суперечить Конституції, саме тому КС має визнати неконституційною дану норму.

Так вважає політичний експерт Олександр Федоренко, коментуючи подання щодо неконституційності закону № №3700 про «партійну диктатуру» до Конституційного Суду за підписами 49 народних депутатів.

«Це добре, що серед депутатів є ті, хто розуміє неєвропейськість та неконституційність даного закону. Демократичні процеси та жорсткий face-контроль кандидатів вже після виборів – несумісні речі. Вже не говорю про ознаки прямого порушення конституційних норм у даній новації», – говорить експерт.

Головними з порушених норм Конституції Олександр Федоренко називає дві статті: ст.5 Конституції, згідно з якою єдиним джерелом влади в Україні є народ та ст..58, яка
передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Також, експерт згадує Рішення Конституційного Суду України у справі про здійснення влади народом від 2005 року (№ 6-рп/2005) , відповідно до якого „влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу… результати народного волевиявлення у визначених Конституцією та законами України формах безпосередньої демократії є обов”язковими”.
«Тільки народ шляхом свого волевиявлення може обирати тих чи інших людей депутатами, які згодом представлятимуть його, народ, виборців, у парламенті. А не партійні боси», – вважає експерт.
Нагадаємо, 16 лютого Верховна Рада підтримала законопроект № №3700 «Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України» ( щодо виключення кандидатів у народні депутати України з виборчого списку партії у багатомандатному окрузі)». Більш відомий як закон про «партійну диктатуру».

Закон надає партіям право виключати кандидата зі свого списку до моменту, поки його не визнано обраним. Рішення про виключення має ухвалюватися на з’їзді, зборах або конференції партії, після чого Центрвиборчком зобов’язаний прибрати його прізвище зі списку.

25 лютого Петро Порошенко його підписав.

22 березня 49 депутатів Верховної Ради підписали подання до Конституційного Суду з проханням визнати неконституційним закон про “партійну диктатуру” та заборонити виключати небажаних кандидатів з виборчих списків.

standard

Закон про державне фінансування профтехучилищ має бути негайно підписаний

Коментуючи вето Президента на Закон про зміни до Держбюджету щодо фінансування професійно-технічної освіти (реєстр. № 3830-3), Микола Томенко наголосив, що цей закон має бути підписаний Головою ВР та офіційно оприлюднений як такий, що набув чинності.

Так, згідно з офіційною інформацією порталу Верховної Ради, відповідний законопроект було ухвалено в парламенті 4 лютого 2016 року голосами 297 народних депутатів. 9 лютого Закон було підписано Головою ВР і направлено на підпис Президенту. 18 березня 2016 р. – закон ветовано.

Микола Томенко зауважує, що для ухвалення такого рішення Президентом було витрачено 38 календарних або 28 робочих днів, що прямо суперечить ч. 2 ст. 94 Конституції України, де імперативно встановлено: «Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду».

«У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений», – роз’яснює ч. 3. ст. 94 Конституції України. 

«Отож, вимагаю від Голови Верховної Ради ПІДПИСАТИ ТА ОПРИЛЮДНИТИ Закон України про зміни до Державного бюджету на 2016 рік щодо фінансування професійно-технічної освіти, а від Уряду – ЗАБЕЗПЕЧИТИ ЙОГО ВИКОНАННЯ», – підсумував Микола Томенко.

«У разі, якщо Голова Верховної Ради не виконає норми Конституції України, я разом зі своїми колегами-депутатами, зокрема Д. Добродомовим, Ю. Дерев”янком та іншими (як і в історії з підписанням Закону про заборону експорту лісу-кругляку) будемо звертатися до Вищого адміністративного суду України з вимогою Голові ВР виконати прямі норми Конституції і не допустити повторного розгляду незаконно ветованого Закону про фінансування ПТУ», – зазначив Микола Томенко.

Джерело: сайт М.Томенка

standard

Коаліцію, яка фактично припинила існування у лютому, не лякає сьогодення – експерт

Сьогодні, 19 березня, спливає відведений 30-денний термін на створення нової парламентської коаліції: у лютому після невдалого голосування за відставку уряду Яценюка, з коаліції «Європейська Україна» у ВРУ вийшли фракції «Самопоміч» і «Батьківщина». Проте, ні розпуску Парламенту, ні переформатування коаліційної більшості не буде – формальна коаліція продовжує своє існування, зазначає політичний експерт Олександр Федоренко.

«Коаліція де-факто розпалася, де-юре – існує. Фактично коаліція, яка була утворена в листопаді 2014р та включала 5 фракцій, складаючи конституційну більшість у ВРУ, продовжує своє існування попри юридичний вихід з неї двох фракцій та формальний вихід у вересні 2015 р. фракції Радикальної партії. Адже «хитромудрий» вихід радикалів з коаліції, без дотримання ними необхідних регламентних норм, дозволив нардепам не хвилюватися щодо можливого розпуску», – говорить експерт.

За словами експерта, керівництво Верховної Ради заявило, що у парламенті є 237 підписів учасників коаліції, які не відкликані. Юридично, це вказує на наявність коаліції, хоча і з меншою чисельністю присутніх в ній депутатів.

«Президент, який відповідно до Конституції, має право розпустити Верховну Раду якщо в ній протягом 30 днів не буде сформовано коаліцію, не піде на вимушений розпуск завдяки Радикальній партії. Фракція Ляшка виступила в ролі «золотої» картки, не оформивши свого часу вихід з коаліції, але заявивши про опозиційність до влади. Відтак, сьогодні ми маємо парламент, який по суті є опозиційним до Президента держави й Кабміну. З 421 народного депутата Ради тільки 216 депутатів (фракція “Блок Петра Порошенко” – 135 народних депутатів, фракція “Народний фронт” – 81) підтримують провладний курс », – зазначає Олександр Федоренко.

Нагадаємо, 18 лютого спікер парламенту Володимир Гройсман оголосив на засіданні ВР про вихід фракції “Батьківщина” (19 депутатів), а 19 лютого Гройсман оголосив про офіційний вихід з коаліції фракції “Самопоміч” (26 депутатів).
Лідер фракції “Радикальної партії” Олег Ляшко заявив про вихід з парламентської коаліції 1 вересня 2015 року, однак парламентарі від цієї фракції свої підписи з коаліційної заяви не відкликали.

Коаліція Європейська Україна була заснована 27 листопада 2014 року. До 1 вересня 2015 року в ній перебували 302 депутати. На 18 лютого 2016 в коаліції було 262 нардепи.

16 лютого Порошенко пообіцяв розпустити Раду.. тільки в крайньому випадку.

standard

“Диво дивне: результати соцопитування як діагноз”, – експерт про політичний вибір українців

Ніщо так не «радує» громадськість, як свіжі результати опитування. В даному випадку,  результати опитування Київського міжнародного інституту соціології зробили практично неймовірне: вони позбавили тверезо мислячих українців певних ілюзій.

Ілюзія перша: покращення життя

«Більшість населення вважають, що керівництво України веде її в неправильному напрямку. Також більшість населення вважає, що за останні два роки соціально-економічна ситуація в Україні погіршилася. Найбільшу відповідальність за це громадяни України покладають на Прем’єр-міністра і Президента».
Більш за все виникає питань до тих, хто 25 травня 2014 р. прийшов на виборчі дільниці і проголосував саме за цього Президента і його програму дій, обравши його з поміж 21 кандидата. А це майже 10 млн. громадян (9 857 308 осіб), 54,7% виборців України.

Питання також до тих, хто 26 жовтня 2014 р. на позачергових виборах народних депутатів Верховної Ради України проголосував за лідера перегонів дворічної давнини – партію «Народний фронт», яка отримала грандіозні й неочікувані 22,14% народної підтримки. Можна згадати, що члени парламентської коаліції, які обрали новий Уряд … , і які представляють дві найбільші партії за рівнем довіри 2014 р. – БПП і «Самопоміч», також можуть похвалитися неабиякою підтримкою – 21.81% і 10.97% відповідно. І це не враховуючи «буремної» перемоги кандидатів-мажоритарників по всій Україні від цих трьох політичних партій.

Не захищаючи жодного з політиків та жодну з політсил, аналізуючи останні тенденції в суспільстві та постійний майданно-революційний настрій, важливо наголосити, що саме ми, виборці, свідомо обираємо не той напрямок, не тих кандидатів, не ті партії. Чимало з українців, навіть після Революції гідності, продовжували обирати не реалістичні програми змін країни, а політичні бренди. Хтось, попри те, що відбувалося в Києві, продовжував жити за старим «моя хата –скраю» і брати по 200-400 грн. за голос. Деякі, тицяли в бюлетень навмання або взагалі не йшли на дільниці, розчарувавшись та образившись на всіх і вся. А сьогодні, всі опинилися не там, де хотіли. Не в Євросоюзі, не в НАТО, не з Кримом, без обіцяного миру. Самі ж обирали!

Ілюзія друга: політика потребує нових облич

«ВО «Батьківщина» — лідер за партійним рейтингом на виборах до Верховної Ради. Далі йдуть «Опозиційний блок», «Блок Петра Порошенка», «Самопоміч» і Радикальна партія».

У вас не виникає питання, чому «Батьківщина» за останні, принаймні 2 роки, збільшила рейтинг майже в 4 рази, з 5,68% у 2014р. до 18,6% у 2016р.? І чого сьогодні стара гвардія Януковича, Опоблок, так стрімко набирає популярність в суспільстві? Відповідь на поверхні: політика тих, хто при владі, дійсно заслуговувала гострої критики тих, хто в опозиції. Конфуцій був правий: «сиди спокійно на березі річки, і повз пропливе труп твого ворога». В даному випадку, політичний «труп» провладних партій дозволив піднятися в рейтингу всім іншим.

Інше питання: звідки візьмуться нові обличчя української політики, активні й патріотичні, готові вести війну з корупцією та олігархічними монополіями, якщо партійний склад у Раді не змінюється? Змінюються вивіски(назви) партстуктур, змінюється їх консолідація (об’єднання під черговою угодою, декларацією), на мінімальні 10% оновлюється їх склад. Все решта – мотлох, тільки вже не в костюмах від Zilli і Chanel, а у вишиванках. Що б бути ближче до народу, так би мовити. І український виборець, на жаль, «ведеться» на подібний ребрендінг.

Ілюзія третя: свідомий український виборець

«Електоральні настрої населення на виборах до Верховної Ради: 6,5% — викреслили б усі партії, попсували б бюлетень, 21,0% — вирішили не брати участь у голосуванні, 21,5% — не визначилися, за кого голосувати».

Можна довго дискутувати навколо вподобань українців і ролі піар технологій у цьому процесі, але країна в нас не змінюється не через поганих (м’якотілих, хитромудрих, непатріотичних і т.д.) президентів і депутатів. Країна не змінюється бо в суспільстві відсутній свідомий вибір і вміння нести відповідальність за нього. Ми, виборці, не готові (не вміємо, не хочемо) визнавати свої виборчі помилки.

Ми не змінюємося, бо держава нас не захищає, ще є кому давати хабарі, ще є варіанти як не сплачувати податки та як привласнювати чуже майно (бізнес, землю, природні багатства, тощо).

Тому кожні півроку отримуємо нові результати соцопитувань, в яких говоримо: «все погано», «не вірю», «давай вибори!». При цьому, вперто продовжуючи обирати голослівних політиків та їх сюрреалістичні програми дій, не зважаючи на здоровий глузд. Читати, аналізувати, контролювати – ось основні обов’язки виборця, якому весь час пропонують одних і тих же осіб, але під різними «соусами». Але мало хто задумується над тим, що більшість з замаскованих кандидатів мала би піти в небуття. Так, як зрадник Мороз.

Виявилося, що влада з Майдану не здатна виконати дані в лютому 2014 р. обіцянки змінити країну. Післяреволюційні українці змушені виживати так само, як це робили до Революції: шукати шляхи заробітку в обхід держави, виживати всупереч мінімальним зарплатам і пенсіям, носити хабарі і узгоджувати проблеми через потрібні зв’язки. Більшість пересічних громадян продовжують вірити в те, що хтось наведе лад в державі замість них: зранку встали – країна вже нова.

Ілюзія четверта: новий уряд є запорукою проведення реформ

«Більшість населення вважають, що парламент вчинив неправильно, що 16 лютого не відправив у відставку Уряду. Понад 30% українців звинувачують Прем’єра у погіршенні економічного стану. Найбільше українців виходом з політичної кризи вважають формування нового Уряду з новим Прем’єром».

У 2015 році ВВП країни скоротився навіть більше, ніж у 2014 році (за підсумком 2015 року падіння склало 13,4% (10,1% у 2014 році)– році анексії Криму і Севастополя, найзапекліших військових дій на сході, повного перезавантаження влади. Промислове виробництво скоротилося в 22 –х регіонах країни та в усіх агрегованих видах промислової діяльності: за підсумками 2015 року скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва склало 4,8% (зростання на 2,2% у 2014 році та на 13,6% у 2013-му).

Відсутність реформ у нашій країні є наслідком банального небажання та невмінням українських політиків їх проводити. Це факт. Саме якість чиновників, авторитет та репутація кожного – від міністра до рядового спеціаліста міського (районного) відомства, визначають якість (фундаментальність, тривалість, успішність) реформування тієї чи іншої сфери. Уряд має нести якісну складову, в якій превалюватимуть професійність та відповідальність. Політичне квотування досить дорого коштує українцям.

Тому, важливим є не сам факт формування нового Кабміну, а принципи на яких він формуватиметься. Призначення в міністерські крісла людей за партійним квитком або ж «любих друзів», без професійних навичок і досвіду роботи, тільки поглибить кризовий стан держави. Новий уряд, створений за партійним квотами, стане абсолютно ідентичним попереднім українським урядам. Саме тому слід відмовитися від квотного принципу, та формувати Кабмін зі спеціалістів з конкретних сфер діяльності. Країні потрібен український уряд: уряд, який створить українське «економічне диво» .

Блог Олександра Федоренка, політичного експерта,голови Фонду “Рідна країна” у Києві на LB.ua

standard

Фракція Президента-мера в Київраді відкрито виступає проти децентралізації

Так вважає експерт з місцевого самоврядування, політолог Олександр Федоренко, виходячи з сьогоднішнього засідання міської ради на якому жоден з двох проектів рішень по виборах до райрад не дістав підтримки.

«За проект Віталія Кличка проголосували 54 депутати, за проект трьох фракцій – 53 голоси «за». Тими, хто не голосував були члени фракції «Солідарність». Вибори до районних рад загрожують виплеканій ще Черновецьким централізованій системі влади в столиці. Змінювати цю систему поки що не входить до пріоритетів ні Президента, ні мера», – висловився експерт.

Відновити виборчий процесс, за словами політолога, цілковито можливо: необхідно щоб ЦВК призначила нову дату виборів до районних у місті Києві рад. Проте, головний виборчий орган держави, як і більшість Київради, керується вказівками від Адміністрації Президента. Швидше за все, питання виборів і далі блокуватимуть через суди.
Відомо, що сьогодні, 3 березня, на пленарному засіданні Київради розглядали два проекти про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 липня 2015 року №787 / 1651«Про управління районами міста Києва». Перший (подання В.Кличка), пропонував звернутися до Центральної виборчої комісії для отримання роз’яснення щодо порядку та термінів призначення дати перших виборів до районних в місті Києві рад. Другий проект рішення ( подання С. Гусовського, В. Бондаренка та Ю. Сиротюка) пропонував звернутися до Центральної виборчої комісії про призначення перших виборів до районних в місті Києві рад.

Депутати від фракції “Солідарність” проголосували проти. Таким чином, Київрада відмовилася просити ЦВК про призначення вибори до райрад Києва на 29 травня

Як відомо, 23 липня Київрада прийняла рішення “Про управління районами міста Києва”, за яким управління районами у Києві має здійснюватися районними радами.
Центральна виборча комісія призначила на 27 березня 2016 року вибори депутатів до районних рад Києва.
Початок виборчого процесу було оголошено на 6 лютого 2016 року.
27 січня Окружний адміністративний суд Києва призупинив вибори до райрад Києва. ЦВК подала апеляцію.