14 грудня 1654р. народився гетьман-реформатор Данило Апостол

standard

14 грудня 1654р. народився гетьман-реформатор Данило Апостол

Данило Павлович Апостол народився в містечку Сорочинці (нині Великі Сорочинці) на Полтавщині. Походив зі знаної козацько-старшинської родини: Апостоли врядували у Миргородському полку мало не 80 років.

У 28 років Данило вперше був обраний  миргородським полковником. Щоправда, не надовго: після усунення від влади та арешту І.Самойловича в липні 1687р. новообраний гетьман Іван Мазепа звільнив його як  прибічника Самойловича. 1693р. Апостол знову був обраний і врядував у Миргороді  до 1727-го.

Данило Апостол зажив слави під час Азовських походів 1695-96р.р. У 1696-му разом з гадяцьким полковником Боруховичем переміг на Ворсклі війська кримського хана та гетьмана П.Іваненка (Петрика). Здобував Очаків. 25 жовтня 1708р. разом з військом Івана  Мазепи приєднався до шведської армії. Однак уже 21 листопада перейшов на бік московського царя Петра І, в такий спосіб зберігши полковництво у Миргороді та всі свої маєтки.

1711р. Д.Апостол брав участь у поході на Молдову  – в перебігу московсько-турецької війни 1710—1713р.р.  А в 1722р. очолив 10-тисячне козацьке військо в російському поході проти Персії. Під час штурму Дербента втратив око.

Попри те, що якийся час співпрацював з Петром І, Данило Апостол був відданим ідеї української незалежності. Виступив проти обмеження прав України, що до них вдалася заснована Петром Малоросійська колегія. Ініціював розробку відомих Коломацьких чолобитних 1723р. (два звернення козацької старшини до Петра І, складені у військовому таборі біля річки Коломак. У них козацькі очільники домагалися відновлення державних прав України, ліквідації Малоросійської колегії й права самостійно обрати нового гетьмана).  Петро І, прочитавши «неосновательные и противные прошения», страшенно розлютився: наказав  викликати до столиці імперії наказного гетьмана Павла Полуботка, де його звинуватили у «державній зраді», заарештували та ув’язнили в Петропавлівській фортеці. З України під вартою було доправлено  до Петербурга миргородського полковника Данила Апостола, генерального бунчужного Якова Лизогуба, генерального осавула Василя Жураховського, управителя Генеральної Військової Канцелярії Дмитра Володковського, гадяцького полкового суддю і майбутнього літописця Григорія Граб’янку та інших старшин. Козаків піддавали  тортурам, а генерального писаря Семена Савича цар Петро бив власноруч  — за те, що той відповідав українською мовою. Наприкінці грудня 1723р. гетьмана Полуботка  закатували до смерті. Тоді в царських казематах померло чимало козацької старшини. Тих, хто вижив у в’язниці, від Сибіру врятувала смерть Петра І в січні 1725р. Більшість старшини  було примусом поселено в Петербурзі та Москві. Д.Апостола через рік відпустили в Україну, залишивши у Москві заручником його сина.

12 жовтня 1727р. Генеральна рада у м. Глухові  обрала Данила Апостола гетьманом. У 1728р. гетьман Апостол під час коронації  Петра II подав цареві петицію про відновлення державних прав України.  У відповідь новий цар видав «Рєшительниє пункти», якими гетьманська влада та загалом автономія Лівобережної України була значно обмежена.

Незважаючи на це, Данило Апостол взявся до серйозних  управлінських та економічних реформ. За роки його гетьманування було суттєво збільшено автономію України, засновано казначейство, сформовано перший річний бюджет у сумі 144 тисячі рублів, підтверджено Магдебургське право, створено систему оподаткування.  Було проведене Генеральне слідство про маєтності, в результаті якого повернуті державі свавільно захоплені у приватне вололодіння землі. Апостол продовжив  почату  Полуботком судову реформу, видав «Інструкцію українським судам», якою, зокрема,  визначався порядок апеляції.

1728р. Д.Апостол  поставив перед імперським урядом вимогу скасувати дискримінаційну заборону на експорт українських зерна, шкіри, воску та інших товарів.

Відчутно поменшало росіян у гетьманській адміністрації.  Росіянам  було заборонено  купувати в Україні землю, натомість надавалося  всіляке сприяння  бажаючим виїхати за її межі. Було зменшено до шести кількість дислокованих на українських теренах російських полків. Київ з-під влади російського генерал-губернатора перейшов під особисту владу  гетьмана.Повернулися  під гетьманську булаву й запорожці, змушені від  1708р. жити на землях Кримського ханства. Вони також отримали дозвіл заснувати Нову Січ на річці Підпільній, притоці Самари (нинішня Дінпропетровщина).

З приватного  життя гетьмана відомо лише, що мав трьох синів і шістьох доньок, та що був завзятим колекціонером виробів із золота й срібла. Вважався найбагатшим українським гетьманом, а водночас – відомим благодійником. Будував храми, дарував чималі землі монастирям, зокрема – Сорочинському.

Навесні 1733р. Данило Павлович зазнав інсульту, внаслідок чого відмовили ліві рука та нога, однак державних справ не полишав.

17 січня 1734р., після другого інсульту, 80-річний гетьман-реформатор помер. Був похований у церкві Преображення Господнього, що її спорудив власним коштом.

У серпні 2006р. тут йому встановлено пам’ятник.

Вулиці імені гетьмана Данила Апостола з’явилися в Дніпрі й Полтаві.

Джерело: http://ridna.ua/2017/12/14-hrudnya-1654r-narodyvsya-hetman-reformator-danylo-apostol/

standard

13 грудня – День Святого Андрія Первозванного

13 грудня Православна церква відзначає День святого апостола Андрія Первозванного, людини, яка першою принесла віру християнську на землі теперішньої нашої держави. Саме тому Андрій Первозванний особливо вшановується в Україні, де побудовано багато храмів на його честь.

Святий апостол Андрій спочатку був учнем Іоана Предтечі. Після хрещення Господнього він залишив Хрестителя і першим серед апостолів став учнем і послідовником Христа.

Сам Андрій Первозванний був родом з Галілеї. Ця північна частина Святої Землі відрізнялася родючістю і живописністю, а жителі її — добродушністю і гостинністю. Галілеяни легко уживалися з греками, що у великій кількості населяли їх країну. Багато хто з галілеян розмовляв грецькою мовою і навіть мали грецькі імена. Ім’я Андрій — грецьке за походженням і в перекладі означає «мужній».

У пам’ять Андрія Первозванного в Києві, на тому місці, де апостол поставив перший хрест, 1212 року споруджено дерев’яну церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього, також привертає увагу храм Святого Андрія Первозванного, який знаходиться на початку Андріївського узвозу.

Андрій був рибалкою і став першим з 12-ти апостолів, кого покликав на служіння Ісус Христос. Він привів з собою і рідного брата, майбутнього Першоверховного апостола Петра.

Після того, як Ісус Христос вознісся на небо, апостоли, отримавши обіцяного Утішителя, Духа Святого, згідно веління свого Господа повинні були проповідувати Євангеліє усьому творінню. Стародавній переказ говорить, що перед розселенням з Єрусалиму, всі вони зустрілися востаннє у одному місці, і там, за навіюванням Духа Божого, склали так званий апостольський символ віри, як план майбутньої всесвітньої проповіді. При цьому, як колись ізраїльтяни при унаслідуванні обітованої землі, по частинах розділили між собою весь тодішній світ. Частиною святого апостола Андрія стали обширні країни Віфінії і Пропонтиди, Греції і Македонії, Фракії і Скіфії. Тому саме там він проповідував слово Боже. Апостол пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, дійшов до Дунаю, перетнув побережжя Чорного моря, Грузію, Крим, Тавриду і по Дніпру піднявся до того місця, де стоїть Київ. На тому місці, де Андрій Первозванний встановив хрест, збудована у Києві Андріївська церква.

Пройнятий Духом Божим, апостол благословив священні пагорби Києва. Поставив на одному з них хрест, і, звернувшись до учнів своїх, сказав: “На цих горах возсіяє благодать Божа, і град великий має бути і церкви многі має Бог воздвигнути…”

Після цього, відвідавши ще багато міст Греції, святий Андрій прибув у Патри Ахайські (нинішній Патрас). У той час вже лютувало перше гоніння на християн, підняте Нероном. Не дивлячись на це, висока проповідь апостола і чудодійна сила його над болящими і біснуватими у короткий час привернули багатьох до Христа. Храми язичницькі помітно пустіли, а число християн невпинно зростало. Роздратований цим, правитель області Ей, заточив святого Андрія у темницю, але любов вірних не залишила апостола і в ув’язненні: безліч народу щодня стікалася до темниці слухати його натхненні проповіді, так що правитель, побоюючись народного повстання, поспішив засудити апостола на хресну смерть. Коли святий Андрій був приведений туди, де був приготований хрест, то, побачивши його здалека, голосно сказав: “Радій, хресте, плоттю Христовою освячений! Перш, ніж зійшов на тебе Господь мій, ти страшний був для земнородных; але тепер, коли ти вмістив у себе любов небесну, бути розпростертим на тобі є дар. Знають вірні, скільки приховано в тобі щедрот, скільки уготовано за тебе нагород. Небоязливо і весело йду я до тебе, але і ти з веселістю і радістю прийми мене, учня що розіпнувся на тобі Господові”. Два дні продовжувалися хресні страждання святого Андрія. Весь цей час він не переставав повчати натовпи народу, що оточували хрест його. Під кінець другого дня небесне світло осяяло обличчя його і страждальник мирно відійшов до Господа при сходженні сонця в 30-й день листопада (за старим стилем) біля 70-го року по Різдві Христовім.

Водночас свято має і дохристиянське походження, це традиційний день ворожінь. До прийняття християнства це свято називалося Калитою. Дехто вважає, що воно походить від слова “календи”. Очевидно, малися на увазі молодіжні вечорницькі зібрання, які започаткувавшись 1 грудня, носили спільну назву Калити й тривали до Різдва – періоду повороту сонця на весну. В цей час найбільше вдавались до заклинань, завбачення майбутньої долі й ритуального кусання “калети”. Натомість первісну назву християнство замінило на святого апостола Андрія Первозванного. На Андрія жінки не пекли хліба, не шили і не пряли. В ніч під Андрія хлопці мають найбільші права – єдина ніч у році, коли парубкам за бешкети люди вибачають.

Народні прикмети:

Якщо вода не хвилюється – до гарної зими, галаслива – наближаються морози, хуртовини.

Коли на Андрія холодно і ясно – добра прикмета, а коли тепло – погана.

Джерело: http://www.archangel.kiev.ua, risu.org.ua, cerkva.io.ua,

standard

12 грудня 1928р. народився український актор, сценарист і режисер Леонід Биков

— Як же ви не помітили? Ми сьогодні над моєю Україною билися!
— А як тут помітиш? Ті ж поля, дороги, села…
— Е, ні! А повітря? — інше. А небо? — блакитніше. І земля зеленіша…
«В бій ідуть лише «старики»

Знайома вчителька української мови та літератури розповідала, що колись її учні – майже всі, і хлопці, й дівчата — у творі  на тему:«Хто для мене є зразком для наслідування» написали, що для них зразком є «льотчик Маестро». Це був 1974-й рік. Тоді якраз на екрани вийшов фільм «У бій ідуть лише «старики», у якому режисером і виконавцем головної ролі – Маестро – був Леонід Биков.

Восени 2004-го мені, в силу своїх тодішніх обов’язків, доводилося щодня їздити дорогою Київ-Іванків.  За містечком Димер, край шляху, здалеку було видно гвинт літака – своєрідний пам’ятник на місці, де Леонід Биков  загинув у автокатастрофі.

Одного розкішного, теплого жовтневого дня  я трохи постояла біля того пам’ятника. Сонце у прив’ялому листі, тиша, передчуття чогось великого, незвичайного, що вже ось-ось станеться з кожним і кожною, з цілою країною, що назавжди змінить усіх нас… І відчуття присутності – на вістані руки — того, чий голос лунає і нині:«Будемо жить!»…

На початку серпня 2013-го пам’ятник – той самий символічний гвинт літака на місці загибелі Бикова, — був вкрадений.

Якісь дивні й гіркі історії раз по раз спливають по мало не 40 роках відколи його немає серед живих. Дехто й нині порпається в його родинному житті. На його імені, здається, й досі намагаються отримати дивіденди. Так буває –  вони, справді народні, однаково беззахисні перед загальними любов’ю, ненавистю, дурною цікавістю…

Фільм «У бій ідуть лише «старики» зібрав фантастичну кількість глядачів – понад 44 мільйони. Режисер і актори отримали безліч міжнародних нагород і відзнак. Сам Биков дістав звання народного артиста (хоча справді народним, як ми щойно з вами зазначили, він давно вже був у очах глядачів).  Навіть цитати з фільму «пішли в народ».

Актор Леонід Биков зіграв багато ролей у кіно і театрі. Режисер Биков зняв п’ять картин, серед них і ця, названа в п’ятірці найкращих про війну…

12 грудня 1928р. в родині Федора Івановича та Зінаїди Панкратівни Бикових народився син Леонід. Через рік сім’я переїхала з с.Знаменського Слов’янського району до Краматорська ( все – теперішня Донецька область).

Восени 1941р. Бикови евакуювалися до Барнаула. Тут через рік Леонід  робить спробу – безуспішну – втілити мрію: вступити  до Ленінградської спецшколи військових льотчиків, яка також перебувала в евакуації.

1944р. Биков, повернувшись до Краматорська, пішов навчатися до машинобудівного технікуму.

У 1945р. мрія стати льотчиком почала здійснюватися: Леонід  таки вступив до льотної спецшколи у Кривому Розі. Однак закінчити навчання не довелося. Чому – достеменно не відомо: чи школу розформували, чи відкрилося, що хлопець іще на початку війни додав собі віку в документах, чи став на заваді невисокий зріст…

1947р. Леонід Биков вступає до Харківського театрального інституту, на українське відділення акторського факультету, успішно закінчує і з 1951р. виступає на сцені Харківського державного академічного театру ім.Т. Шевченка. Дебютна роль — матроса Паллади в Корнійчуковій «Загибелі ескадри». Загалом на сцені зіграв понад 20 ролей. У кіно ж дебютував у 1952р., в фільмі «Переможці», який так і не вийшов на екрани.

Загальне визнання прийшло з головною роллю у фільмі «Максим Перепелиця» (1955р.)

У 1960-69р.р. – актор на «Ленфільмі». З 1969-го – актор і режисер на кіностудії ім.Довженка. Зіграв у близько 30 фільмах.

Наприкінці 60-х Леонід Биков, разом з Є.Онопрієнком та О.Сацьким,  створює сценарій фільму про льотчиків. Цензура категорично заперечує: в картині немає звичного радянського «героїзму». Лише 1973р. фільм вдалося зняти.  Через три роки Биков зняв картину «Ати-бати, йшли солдати». Ці два фільми були у 1977р. відзначені Державною премією ім.Т.Шевченка.

1978р. почав зйомки  сатиричного фентезі «Прибулець» (за повістю Є.Шатька «Прибулець-73»). І сценарій, і режисура Л.Бикова, також виконував дві головні ролі.   

У березні 1979р. було  знято дві частини фільму, на початку квітня передано на розгляд критиків. У кіноколах прогнозували немалий успіх…

11 квітня 1979р. на 47-му кілометрі траси «Мінськ-Київ», за містечком Димер Вишгородського району Київської області,  Леонід Биков загинув.  Повертаючись власною «Волгою» з дачі, вирішив обігнати трактор з культиватором, що рухався попереду, і зіткнувся з вантажівкою…

До того Леонід Федорович  зазнав трьох інфарктів.  Після одного з них написав своєрідний заповіт, адресований Миколі Мащенку та Іванові Миколайчуку. По його смерті цю записку не раз цитували, намагаючись «прив’язати» до традегії.«Жодних оркестрів, Будинку кіно і надгробних промов, а  то я встану й піду – вийде конфуз. Нехай хтось один скаже «прощавай», і все…  А потім нехай 2-а ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку до кінця…» (переклад українською наш, — О.Б.)

Під час похорону над Байковим цвинтарем  замість скорботних маршів лунала «Смуглянка»…

1982р. режисер Л.Осика  разом з колегами зняв фільм   «…Якого любили всі»  — пам’яті Леоніда Бикова.

1984р. вийшли друком спогади про актора і режисера     «Будемо жити!»

2010р. опублікована  блискуча монографія кінознавця Лариси Брюховецької  «Своє/рідне кіно Леоніда Бикова».

2001р. постав «Пам’ятник військовим льточикам» — у образі капітана Титаренка. Маестро у виконанні Леоніда Бикова назавжди залишився в бронзі на Дніпровій кручі. Або навпаки – Леонід Биков у подобі Маестро…

standard

11 грудня: це цікаво знати

«Далекі гори одкривали один за одним свої верхи, вигинали хребти, вставали, як хвилі в синьому морі. Здавалось, морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинуть на землю та заллять світ.»
Михайло Коцюбинський. Тіні забутих предків

11 грудня вшановується пам’ять трьох святих – Василя, Стефана, Григорія. Наші предки за цим днем передвіщали погоду на майбутнє літо: якщо сухо і холодно цього дня – на спекотне літо, а якщо день теплий – на холодне літо. Також звертали увагу на сніг: якщо він випав цієї ночі, то буде лежати, а якщо вдень – не затримається. У минулі часи була традиція 11 грудня слухати воду в криницях: якщо чути плескіт, значить і гроші будуть водитися.

За церковним календарем 11 грудня вшановують мученика і сповідника Стефана Нового, мученика Іринарха і сім святих жінок, мученика митрополита Серафима, святого Феодора, мучеників Стефана, Василія, Григорія, іншого Григорія, Іоанна та багатьох інших.

Іменинники 11 грудня:

Василь, Григорій, Федір, Степан, Серафим.

11 грудня народились:

1872 – Андрій Яковлів – український історик права, автор численних праць зі звичаєвого, цивільного, карного, морського права, громадський і політичний діяч.

1883 – Андрій Сапєгін – український ботанік, селекціонер. Один із організаторів Одеської селекційної станції і Одеського сільськогосподарського інституту, один з керівників Інституту генетики АН СРСР, директор Інституту ботаніки АН УРСР. Одержав кілька високопродуктивних сортів озимої пшениці.

Події 11 грудня:

1873 – засновано Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка (НТШ).

11 грудня відзначають:

  • Всесвітній день хворого на бронхіальну астму
  • Міжнародний день гір

Чи знаєте ви, що:

Цікаві факти про Карпати

Найвисокогірніше місто – це Рахів. Середня висота його становить 820 м над рівнем моря. У цього міста є ще один рекорд – найбільший перепад висоти між вулицями в 600 м: найвища 1000 м, найнижча (400 м).

Найглибше розташована лікарня – селі Солотвино Закарпатської області. В Солотвино понад 200 років добувають сіль вищої категорії. У 1968 році співробітники Ужгородської філії Одеського НДІ курортології вирішили використати мікроклімат копалень для лікування хворих на бронхіальну астму. І відкрили алергологічну лікарню на 250 місць. Підземні палати, розташовані на глибині 206 і 282 м від поверхні землі у товщі соляного пласта.

Палеонтологічна знахідка на території Карпат – це, місцезнаходження викопної фауни в селищі Старуня, яке стало відомим на весь світ. В 1907 році тут випадково було знайдено рештки тварин кінця льодовикового періоду.

Найдовший залізничний тунель на відрізку Скотарське – Бескид довжина якого 1747 м, споруджений в 1887 році.

Найвисокогірніша будівля знаходиться на вершині «Піп Іван». Це кам’яна коробка, що була метеоролого-астрономічною обсерваторією. Відкриття відбулося влітку 1938 року.

Найбільший кам’яний залізничний міст знаходиться у смт Ворохта, побудований в 1895 році. При довжині 130 м проліт становить 65 м.  Це є один з найбільших кам’яних мостів у цілому світі.

Найвисокогірніша спортивна споруда знаходиться неподалік смт Ясиня. На висоті 1450 м розташована спортивно-тренувальна база «Драгобрат».

Духовий музичний інструмент – трембіта, яка становить собою дерев’яну трубу без бокових отворів і сягає 4 м по довжині. Зустрічається здебільшого на Гуцульщині, Буковині, та на Бойківщині. Діапазон трембіти – до 2,5 октав, чутність звуку – понад 10 км.

Найбільше гірське озеро – Синевир на Межигірщині на Закарпатті. Площа озера 7 га, глибина майже 24 м.  У народі називають «синім оком» або «карпатською Ріцею». Висота 989 м над рівнем моря.

Біля м.  Хуст на Закарпатті є єдине місце в Україні, де в природних умовах ростуть білосніжні нарциси вузьколисті. Це місце називається «Долина нарцисів». Мальовнича долина займає площу 80 га, вкрита суцільним килимом квітів, оперезана пологими гірськими схилами і є пам’яткою природи.

«Кам’яні врата». Поблизу селища Мала Уголька, що в Тячівському р-ні Закарпатської області, в однойменній долині є незвичайна скеля, яка становить собою своєрідний карстовий міст у вапняках юрського часу, завширшки 10 і заввишки 3 м.  Ця геологічна пам’ятка природи має не тільки пізнавальне, але й наукове значення як досить оригінальна форма карсту.

Також в Карпатах можна зустріт скелі з «ієрогліфами». Побачити такі «ієрогліфи» можна поблизу с. Середнього Водяного, що на Рахівщині. На східному схилі гори Бужора виходять відкладення міоценового віку, представлені прошарками пісковиків, аргілітів та алевролітів. На поверхні пісковиків збереглися хвилеподібні знаки, які свідчать про хвилювання стародавнього моря, а на вигляд вони нагадують ієрогліфи.

Найдовговічніше дерево в Україні – це тис ягідний. Вік цього релікта може досягати 4 тисяч років. У минулому він зустрічався по всій лісовій зоні Європи, але був знищений через цінну деревину, – адже недарма його називають «королівським» чи «негній-деревом». До рекордсменів-довгожителів також належить кедр європейський – до 3 тисяч років.

standard

9 ГРУДНЯ: ЦЕ ЦІКАВО ЗНАТИ

У народі 9 грудня відзначали зимового Георгія Переможця, якого ще називали холодним Юрієм. За однією з легенд, цього дня Георгій (Юрій, Єгор) отримав блискучу перемогу над страшним Змієм-Драконом. Проте, на відміну від травневого, з цим святом не пов’язані якісь значні обряди. Лише на Поліссі у давнину цього дня відзначали свято вовків. Селяни звечора міцно замикали стайні, не ходили до лісу та остерігалися вирушати у дорогу. А ще говорили, що який день на холодного Юрія, такою буде й зима.

За церковним календарем 9 грудня вшановують преподобного Аліпія Стовпника, святого Інокентія та преподобного Якова.

Іменинники 9 грудня:

Інокентій, Юрій, Яків, Олімпій

  • грудня відзначають:
  • Міжнародний день боротьби з корупцією
  • Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду, вшанування їхньої людської гідності і попередження цих злочинів

9 грудня народились:

1858 – Микола Волкович – український хірург-новатор. Створив відому вітчизняну хірургічну школу, заснував Київське наукове товариство хірургів. Описав багато нових методів діагностики та лікування (симптом Волковича, резекція Волковича).

1863 – Борис Грінченко – український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, громадсько-культурний діяч. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта».

1897 – Борис Тен (Микола Хомичевський) – український перекладач, педагог. Автор збірки сонетів «Зоряні сади» та низки оригінальних творів, вміщених у збірнику «Жадань і задумів неспокій». Його багатолітня праця над над перекладами «Іліади» і «Одисеї» 1979 року була відзначена премією ім. М.Рильського. Чудове знання грецької, віртуозне володіння українською мовою зробили ці переклади неперевершеними. Вони до сьогодні вважаються найкращими слов’янськими перекладами Гомера.

Чи знаєте ви, що:

«Самоук» Борис Грінченко довго не міг отримати дозволу «патентованих філологів» редагувати словник, що згодом отримав його ім’я.

Історія цього видання сягає часів першого українського літературно-мистецького журналу «Основа», що виходив у 1861 – 62-х роках у Петербурзі. Пантелеймон Куліш оголосив тоді про намір надрукувати український словник. І повідомив прізвища осіб, які сприяли йому в зборі матеріалу – Т. Шевченко, М. Костомаров, О. Маркович та інші.

Однак робота затрималась, а зібрані матеріали потрапили 1864 року до Києва. Тут їх почали опрацьовувати місцеві літератори й вчені. Робота над словником то жвавішала, то затихала. На кінець XIX століття вже важко було назвати когось із відомих українських діячів, котрі не внесли б своєї частки у формування картотеки (В. Білозерський, Ганна Барвінок, А. Свидницький, І. Манжура, М. Драгоманов, В. Антонович, О. Кониський, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, П. Чубинський, М. Старицький та багато інших).

На той час Грінченко був відомий по всій Україні як громадський діяч і літератор, але він мав лише звання народного учителя та не був дипломованим ученим. Через це, а також через нетерпимість Б. Грінченка до «старих українофілів», йому не хотіли дозволяти редагування словник.

Врешті, коли час виходу наближався, а видання не було готове, більшість все ж погодилася, що Б. Грінченко «як окремий робітник не має собі тепер рівного».

І він виконав всі покладені на нього зобов’язання. Більше того, замість 52 тисяч слів, що за угодою з редакцією мали бути у словнику, бо «старогромадівці» наполягали на тому, щоб була використана лексика лише письменників, які увійшли в літературу не пізніше 1870 року – мовляв, пізніше мова стала «нечистою» – Грінченко використав мовне багатство всієї тогочасної України – як Східної, так і Західної.

Він додав тисячі нових слів, коментуючи їх за найавторитетнішими виданнями. І у 1907 – 1909 роках 4-томний «Словарь української мови» обсягом 68 тисяч слів побачив світ. Він і до сьогодні залишається найавторитетнішим виданням серед мовознавців.

Джерело: http://mliga.com.ua/9-grudnya-ce-cikavo-znati/