5 книг про наше минуле і майбутнє

Український письменник Ігор Бондар-Терещенко вибрав кращі книги, що розповідають про нашу історію.

Давно відомо, що без минулого немає майбуття, але мало хто знає, як довести це навіть на двохстах сторінках роману. Автори цього огляду – точно знають, адже історія в їхніх книжках – це не переказ відомих фактів, а проживання епохи на прикладі чи то родинної біографії, а чи в контексті власного життя. У будь-якому разі, навіть альтернативна історія – тобто розповідь про те, як могло би бути насправді – виявляється у цих книжках не зайвим застереженням.

 

Таня Малярчук. Забуття. – Л .: Видавництво Старого Лева, 2016

У книжках цієї авторки завжди жили герої, знайомі як не з сільського дитинства, то принаймні з міського фольклору – точно. Саме такі зміни відбула проза Тані Малярчук, будучи заснована на апокрифах, притчах та оповідках, і сягнувши жанрового апогею вже романі «Забуття». Історія видатного поляка, що став свідомим українцем, ще й державним діячем, розказана у знайомому регістрі сімейної саги, чим так славиться авторка. Нелегкий шлях В’ячеслава Липинського, головного героя роману, детально розглянутий в контексті родинної історії, що не може не хвилювати і захоплювати читача. Справді, хіба не цікаво, що робила ваша бабуся у той час, коли відбувалися ті чи інші історичні події? У даному випадку біографія Липинського розглядається паралельно з її прочитанням авторкою роману. Вона розглядає життєвий шлях свого героя з усіх боків, коментує, дивується, щиро переживає, намагається зрозуміти і представити для читача, щоби той так само зрозумів і полюбив.  Це своєрідно альтернативна історія, дидактично дуже виправдана і корисна у просвітницькому сенсі.

 

Андрій Курков. Шенгенська історія. – М .: Фоліо, 2016

Цей роман автор писав цілих чотири роки. Справді, осягнути значення, яке мало відкриття кордонів для колишніх радянських громадян, нехай навіть з Прибалтики, що відносно недовго перебувала в складі СРСР, доволі нелегко. Тож історія трьох подружніх пар, які вирішили спробувати кращої долі, відповідно, в Англії, Франції та Італії, не видається казкою чи романтичною пригодою, оскільки шлях їм випав нелегкий. Читати про цю подорож «шенгенським» маршрутом можна з будь-якої сторінки роману – все одно втрапиш у захоплюючу розповідь чи то про вільне життя, а чи не менш незалежне виживання. Один з героїв відпрацьовує клоуном у дитячих будинках, і доля йому нібито так само має всміхнутися. Але не все так просто, адже на контрасті з ейфорією героїв – і водночас з їх «вторгненням» в Європу – в сюжет роману входить таємничий незнайомець. Він шкандибає повз піднятий до «вільного» світу шлагбаум на дерев’яній нозі, в якій схована, здається, вся валюта світу. Він знається на майже всіх напоях у придорожніх барах, і бував, здається, на всіх історичних батьківщинах таких самих «остарбайтерів долі», якими видаються герої роману.

 

Марія Козиренко. Жуйка. – Л .: Кальварія, 2016

Герой цієї повісті – вуличний музикант, який щодня стоїть на розі вулиць з розкритим футляром з-під скрипки, і який насправді ніколи на ній не грав. Річ у тому, що дія цього футурологічного твору-застереження відбувається у ті часи, коли будь-що, навіть музику, можна втиснути до малесенької механічної коробки. Саме туди іноді потрапляє достоту все, навіть мрії городян, які досить часто матеріалізуються у доволі невідповідних містах. І тоді чим як не ультиматумом західного світу може видатися кілька сторінок з роману Достоєвського, що помилково потрапили на стіл східного владики. Звісно, причиною будь-якої фантасмагорії у нашому ерзац-майбутті, де музичний інструмент може називатися «жуйкою», завжди буває божевільний професор. Але мова в повісті, в якій передбачено навіть нинішній «федеративний» розбрат і війну на Донбасі, не лише про його вину. На презентації «Жуйки» на Львівському формуі видавців справжній кобзар вирізав з колоди свій інструмент, а на відео лунала музика, яку ми не помічаємо у нашому довкіллі – базарна, вулична, небесна. І не лише кохання, якого не бракує в повісті, спроможне розкрити нам очі та вуха на те, що відбувається довкола – на розі, в місті, за стінами чергової пекельної лабораторії.

 

Маргарита Хемлін. Дізнавач. – М .: Фабула, 2016

Авторка цього роману родом з Дніпропетровська, хоча належала до московської школи нової журналістики. Її роман – саме про рідні краї, коли там не було чути ані слова рідною мовою. Отже, дія відбувається після війни, під час сталінської компанії з боротьби з космополітизмом. Історія міліціонера-українця, який щосили цурається власного коріння, стаючи «дізнавачем» при місцевому карному розшуку, збудована як детектив з ознаками «національного» трилеру. Містечкова романтика межує тут з трагічними подіями – вбито жінку, і розслідування вбивства виводить на таку бажану для влади «сіоністську організацію». Але чи справді існувало вороже кубло в «щасливому» радянському житті, а чи це вигадки «дізнавачів», про це невідомо навіть самим героям роману. При цьому конфлікт між державною службою, родиною і власним походженням зав’язується в міцний вузол протиріч, який за всі часи прийнято розрубувати, але авторка роману пропонує більш мирну, але не менш страшну розв’язку.

 

Сергій Батурин. Шизгара. – К. Нора-Друк, 2016

У новому творі майстра бойовиків і детективів несподівано постає історія епохи 70-х, представлена, як «роман-ностальжі». Справді, головна інтрига тут не в глобальних змовах, інтригах чи складній конспіралогії, а в звичайному людському житті-бутті часі епохи генсека Брежнєва. Дія відбувається у Печерському районі Києва, але з таким самим успіхом вона могла відбуватися у будь-якій з союзних республік нашої колишньої радянської Батьківщини. Шкільне кохання, пісні під гітару на лавочці біля під’їзду, трагедія через брак грошей на джинси. Саме в цьому полягає цінність цієї своєрідної енциклопедії життя у 1970-х – яка була мода, що носили і де купували модні речі, а також що слухали, їли і пили тодішні юні мешканці міста-героя. Як відрізняли фірмові джинси від «чухасів», які музичні гурти були популярні, ба навіть що з дефіциту можна було дістати у ті «застійні» часи.  цінами на дефіцитні товари, марками цигарок, назвами музичних гуртів і навіть прейскурантом Натомість політика, ідеологія та агітпроп, якими було наповнене офіційне життя, не цікавлять юних героїв твору – справжнього «роману речей», яких так мало в нашій історичній літературі.